Недавно у фейсбук розгорілася чергова, стотисячна за рахунком, дискусія: чи можна християнину робити татуювання. Вірю в те, що Бог дає християнам мудрості зрозуміти для себе складні питання на кшталт “чи правильно робити татуювання” (пірсинг, алкоголь, і все таке).

У християнсьві я вже не перший рік і мав нагоду побувати і “тут” і “там”. Вже була можливість зануритися в академічне богослів’я, послужити Богу з різними християнами, посперечатися на ці та інші теми. Охолонути. Осмислити. Біблію почитати.

Так, Біблія не забороняє нам робити малюнки на тілі. Ні тимчасові, ти “назавжди”. То чи варто так одразу бігти в салон і вималювати на своєму тілі якогось покемона? Чи текст з Біблії, для прикладу?

Ну, є причини, щоб не бігти.

Політологи кажуть, що є кілька підходів до прав і свобод людини і громадянина. Два найпопулярніші – “заборонено все, що не дозволено” і “дозволено все, що не заборонено”. Одразу скажу – якщо перенести це в духовну площину, то обидві моделі будуть хибні.

Ось чому. Християнське життя значно цікавіше і складніше, аніж список правил і заборон. У християнстві є правила і заборони. Наприклад, чоловік повинен любити свої дружину. А от красти, убивати, грабувати – зась. Тобто чорне і біле є. Але є і сіре.

І дехто сіре записує в біле. Мовляв, “сіре – це не чорне, тому воно – біле”. Не заборонено, отже – дозволено! Гуляй душа! Другі записують сіре в чорне. “Щось воно сірувате, значить не біле, значить ближче до чорного, значить чорне”. А тому – заборона!

Але я бачу все по-іншому. У мене був (і є) хороший друг. Років 7 тому він, вже будучи християнином, тягав з собою ланц. Тобто носив ланцюг на поясі. Стиль такий. Гріх? Ні, звісно. Можна з собою носити не лише ланц, і й праску, телевізор і телескоп – якщо є бажання і силонька. Ми з ним навіть посварилися через той ланц. Ланц він не зняв. Але потім… зняв – коли пішов на роботу, одружився, став служити в церкві.

На все свій час. Але це лише один момент.

Є другий. Щиро розібратися в своїх мотивах. І одразу додаю – дуже часто це непросто. Непросто одразу, але можливо через кілька років, коли щось переосмислиш, проживеш по-новому. Те, що ми гаряче захищаємо у 18, ми не робитимемо у 35. Але не це мірило. Дуже часто людина робить щось і не готова чесно перед собою (насамперед перед собою!) визнати, що мотиви неправильні. Знаю по собі. За останні 6 місяців я чітко зрозумів, що багато речей робив з напівнеправильними мотивами. Але тоді я того, звісно, не помічав і не визнавав.

Інші християни. Біблія чітко навчає нас, що свобода НЕ єдиний мотив у прийнятті рішень. Основний мотив – любов до Бога і ближнього. Павло написав, що вік готовий не їсти м’яса, якщо це спокушує брата. Сьогодні, можливо, він написав би “Я вік готовий не робити тату” або “Я вік готовий не носити ланцюга”. Та й взагалі – ланцюг Павлу нащо? Як Ви собі то уявляєте?

Чи можна татуюванням Бога прославити? Ну, якщо там написати “SOLI DEO HONOR ET GLORIA”? А якщо дуже голосно вночі у центрі Львова вигукувати вірші з Біблії? Духовненько так… Чи вночі краще спати?

Словом, то не дуже мудро – робити все, що технічно можна. Християнство це не просто “роби все, що прямо не заборонено”.

З досвіду я знаю, що люди, які приймають сумнівні рішення, часто недостатньо посвячені Богу. Але як це поміряти? Як їм показати? Можна просто молитися не впадаючи самому в гріх осуду. Можна акуратно спілкуватися, ставити питання, слухати відповіді. Можливо, людина має не ті мотиви, які проголшує. Або не ті, які ми їй приписали.

Законництво, до речі, це теж не краще рішення.

Часто посилаються на Лев. 19:28 “І не зробите на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не зробите на собі наколеного напису.”. Але будь-який нормальний коментар пояснить Вам, що поганські народи, які оточували ізраїльтян, мали практику стригти голову та бороду (в. 27), чарувати-ворожити і робити всякі дії в ритуально-окультному ключі. Ці народи вірили, що так можна повливати на Бога чи на душі їхніх померлих родичів. І Бог каже ізраїльтянам: “не робіть на тілі нарізів чи наколок за душі померлих” – бо це огидна практика, яка відображає нерозуміння духовного світу. Напевно, зараз Бог написав би: “не ставте у храмах свічки, бо це не впливає на душі Ваших померлих родичів”. Чи забороняє Бог зараз палити свічками в храмі чи церкві? Певно, що ні. Все питання в тому, в якому контексті – для освітлення чи пов’язуючи це з духовним світом і поклонінням.

Чи забороняє Бог носити жінкам штани? Знову – контекст! Якщо жінка просто так для зручності носить штани, бо так тепліше, зручніше чи гарніше – то на здоров’я. Якщо хоче таким способом перекреслити свою жіночність, дану їй Богом – це гріх. Так само як і чоловікові перекреслювати свою чоловічність – через одяг або в інший спосіб.

Я знаю, що любов до Бога і служіння Йому все інше крок за кроком витісняє. Дехто не носить ланцюг і не робить тату, але вперто атакує російськомовних українців. Мовляв, коли Ви, русифіковані, мову вивчите? Або не співає російських пісень прославлення в церкві, бо на сході війна.

От скажіть – не співати російські пісні гріх чи не гріх? Ясно, що ні. Але показує цінності і зрілість людини. Так само і ланцюг, і тату і все інше.

Так, я погоджуюся: християнство значно глибше, ніж ланцюг чи не-ланцюг. Але воно і ланцюг теж. Не можна казати: у нас правильні доктрини, тому ви будемо робити все, що прямо не заборонено.

От, скажіть мені: Ісус мав правильні доктрини? Так. Даллас і поруч не валявся. А чи Ісус фарбував голову назелено? Чи виглядав як типовий чоловік свого часу і культури? Радше, як типовий.

Але я все ж таки не думаю, що тату ніколи і ніяк не можна робити. Бо якщо опиратися на вірші про тіло, то тоді і проколювати вуха для сережок жінці не можна… А я думаю, що дуже можна.

Мудрості нам всім у сірих питаннях.