Спіймав себе на думці, що ставлення до церкви в Україні та Нідерландах суттєво відрізняється.

В Україні церква – однозначний лідер за довірою. Їй довіряють більше, ніж армії, ЗМІ та набагато більше, ніж усім політичним інститутам.
В той же час церква в Україні – традиційний об’єкт цькування з боку лібералів. Згадка про церкву викликає якусь абсолютно неврівноважену і неадекватну реакцію з боку ліберальної спільноти.

Пам’ятаю, коли ВР дозволила релігійним організаціям засновувати навчальні заклади, ліберали здійняли неймовірний галас, а на site.ua довго самим популярним був допис “Церковь оху*ла”. Це при тому, що в тих же ліберальних Нідерландах держава не тільки надає право церквам засновувати конфесійні школи, але й повністю – ПОВНІСТЮ – фінансує їх діяльність.

Майже те ж саме спостерігалось, коли було прийнято рішення про державне визнання дипломів релігійних закладів. На фейсбуці я читав багато гнівних дописів лібералів з цього приводу. Це при тому, що в ліберальних Нідерландах університети століттями мають богословські факультети. Навіть конфесійні універститети (той же Кампен, де я навчаюсь), які готують церковних служителів, не просто визнаються державою, а наполовину фінансуються державою (інша половина – від церков).

При цьому наші ліберали щиро дивуються, коли чують щось таке, що суперечить їх власному уявленню про церкву як безнадійно мракобісний інститут. Коли папа сказав, що не йому судити гомосексуалів, або коли до України дійшла “новина”, що католицька церква не проти теорії еволюції – то це подається як фурор, хоча це банальні речі. Про протестантизм взагалі мовчу – в нас цей “феномен” майже не відомий.

Якось в нас панують крайнощі у ставленні до церкви. Церква – це або щось божественне, дуже авторитетне, або щось ретроградне і вороже.

Що ж я бачу в Нідерландах? Тут якось спокійніше ставляться до релігії (і це при тому, що тут ще є іслам, навколо якого обертаються головні теми, що хвилюють суспільство, – імміграція та тероризм). Церква тут – це просто ще один інститут у суспільстві. Там такі ж люди, як і в інших спільнотах. Не розумніші і не дурніші. Просто в них своя культура, свої цінності.

У цьому зв’язку мені було цікаво почитати нещодавні висловлювання прем’єра Рютте. Навіть за нідерландськими мірками, він якщо і є християнином, то ліберальним (українські протестанти його б точно не вважали християнином). Але він дуже спокійно і навіть схвально розповідає про релігію. Відзначає те, яке велике враження на нього справили біблійні історії, які йому читали в сім’ї. В дитинстві він завжди мріяв стати мудрим, як Соломон. З його “реформатського юнацтва” релігія йому запам’яталась як щось таке, що дає “відчуття теплоти та відкритості”. Про себе він каже, що вважає себе “чадом нідерландської протестантсько-християнської культури”. Його інтерпретація цієї культури, звичайно, не дуже релігійна. Він її описує так: “це культура напруженої праці, вміння брати на себе відповідальність та неприпустимості вважати себе вищим за інших”.
Рютте – це живий приклад секуляризації. Він був вихований у релігійному середовищі, але очевидно, що якби він виховував своїх дітей (наскільки я знаю, він не одружений і не має дітей), то вже не виховував би їх в такому дусі. Але ця секуляризація якась спокійна, врівноважена. Побільше б нам таких лібералів.