Найбільший протестантський храм в Німеччині

Проти чого ви сьогодні протестуєте? Це питання часто задають протестантам сторонні люди. Ці люди ще додають, що римська церква вже дуже змінилася. Протестувати вже нема проти чого. Тому історичну місію протестантизму можна вважати вичерпаною. Дехто ще й натякає: час повертатися у “традиційні” церкви.

Спочатку я скажу, які дві відповіді мені не подобаються.

Деякі протестанти починають посилатися на те, що латинське слово protestatio означає просто “проголошення”. Тому протестанти – це ті, хто щось проголошує, а не хто протестує.
Однак в історичному контексті це все-таки сприймалось саме як протест. Першими протестантами назвали прихильників церковної реформи з Німеччини та Швейцарії, які у квітні 1529 року написали Protestatio проти рішень рейхстагу, за якими посилювалась дія Вормського едикту (що оголосив Лютера єретиком і злочинцем) і не залишалось можливостей для вільного сповідування віри, відмінної від римської.
Самі князі-реформатори, що підписали Protestatio, віддавали перевагу назві “євангелики”. Однак їх назвали “протестантами”. І потім так само назвали всіх прихильників реформи.
Як би там не було, в нашій мові “протест” є “протест”, а не “проголошення”. Тому я не бачу великої перспективи в апеляціях до латини. Так чи інакше, слово “протестанти” українці будуть пов’язувати із словом “протест”.

Друга відповідь, яка мені не подобається, полягає в “освяченні” поняття “протест”. Протестантизм тоді – це релігія саме протесту. Кожен протестантський теолог, що дотримується такого погляду, дає означення протестантизму як руху, який протестує проти того, що цьому теологу не подобається. Щось подібне я бачу в “протестантському принципі” Тілліха: не подобались йому “абсолютні твердження”, от він і означив “протестантський принцип” як постійний протест проти будь-яких претензій на абсолютну істину.
Однак я вважаю, що протестанти не повинні підлаштовуватись під термін, який до того ж не вони собі придумали. Вони не повинні намагатись “виправдати” назву “протестант” якимось постійним протестом. Так не має бути. Назва для руху, а не рух для назви.

Тоді що ж відповідати? Насамперед зазначу, що з часів Реформації в римо-католицькій церкві майже нічого не змінилося у доктринальному плані. Щось трохи покращилось, щось погіршилось. Я більш детально писав про це в матеріалах по Другому ватиканському собору. Кому цікаво, почитайте: http://www.reformed.org.ua/2/699/ і http://www.reformed.org.ua/2/700/

Однак справа навіть не в католицизмі. Значно важливіше те, що назва “протестант” відображає навіть не певний період, а лише певну подію в далекому 1529 році. Тоді протестантам дійсно довелось протестувати. Але це не означає, що протестувати їм потрібно завжди і всюди. “Протест” як такий не є складовою і тим більше не є визначальною рисою протестантської ідентичності. Він не є “історичною місією” протестантів.

Порівняйте це з нашим гімном. В середині 19-го століття Чубинському здалося, що слова “ще не вмерла” добре відображає долю українського народу. Так само здалося нашому парламенту, коли ця пісня була затверджена як гімн України. Однак це зовсім не означає, що це наша історична місія – “ще не вмирати”, знаходитись постійно на межі життя та смерті. Якщо колись українці заживуть впевнено й гідно, безкінечно далеко від не дуже життєствердного стану “ще не вмерли”, то це не означає, що їм і тоді треба “ще не вмирати”, бо так каже їх гімн. Слова гімну складалися і затверджувалися в певному історичному контексті, який не повинен постійно диктувати ідентичність українцям.

Українці, можливо, колись змінять слова гімну. Але протестанти назву вже не змінять, бо вона не в їх владі: вони не можуть просто зібратися і затвердити іншу. Але вони і не знаходяться в її полоні. З протестантами все гаразд, коли вони не протестують, а просто живуть, впевнено й гідно, радіючи Євангелією, зміст якої вони по-новому відкрили й захистили 500 років тому.