Невивчені уроки історії

Тут дуже важливо не впасти в редукціонізм (спрощення). Ситуація в Україні є дуже складна. Тут нема чорного і білого, але багато відтінків сірого.
Перш за все, фактом є те, що Україна майже 25 років жила як бідна і корумпована постсоціалістична республіка. У цьому винні всі потрохи – від президентів до звичайного громадянина. Майже всі люди, прямо чи опосередковано, причетні до грабування країни. Різниця лише в тому, хто скільки вкрав (зміг вкрасти) – 10 гривень чи 10 мільйонів доларів. Так ми всі жили і горя не знали. Час від часу звинувачували погану владу чи Кремль, але всіх все влаштовувало.

Потім стався перший Майдан – Помаранчева революція. До влади прийшов “свій хлопець” – Ющенко Віктор Андрійович. Він почав своє президентство маючи класний рейтинг – відсотків так 54. За кілька років його почала ненавидіти вся країна. Хоча ненавиділа себе, але завуальовано. Хоча Ющенко не оправдав сподівання з дуже простої причини – сподівання були неправильні.
Потім Президентом став двічі судимий Янукович. Про це написали провідні газети світу – “З в’язниці – в крісло президента”. Таке буває тільки в Україні – країна розчарувалася в західному векторі і обрала когось, хто асоціювався зі східним.
Потім стався Майдан – Революція гідності. Хоча, якщо бути чесним, це більше нагадує переворот. Не військовий, звісно. Просто Янукович втік з країни, парламент (всупереч Конституції) перебрав на себе всю владу, призначили вибори, і вуаля – у нас Порошенко.
Мільярдер, власник кондитерських фабрик в Україні та Росії, власник 5-го телеканалу. Йому просто пощастило – мав такий нейтрально-позитивний імідж і багатьом здавалося, що це оптимальне рішення. Зрештою, я теж думаю, це було не найгірше рішення.
А на сході бушувала війна. Звісно, за участю Російської Федерації. Але фактом є те, що тисячі місцевих людей взяли в руки зброю, щоб воювати з Україною. Росія радо надала танки, гради і рублі. Чи навіть американські долари. ФСБ теж долучилася. Поза всяким сумнівом участь Росії дуже суттєва. Але і проблеми на сході були давно. Люди дивилися телевізор і вірили – у Києві хунта. Регіональні комплекси спрацювали – Київ нас не чує, і все таке.
Тепер ми маємо дуже складну ситуацію. Нова влада проводить мало реформ, і ті, які проводить, зазвичай не дуже ефективні. З іншого боку, вони є. У нас (ще) є Україна. У нас ще є влада, армія. Суди. Так, вони жахливі, корумповані, їх треба змінювати.
Але чи вихід анархія? Де ми хочемо бути через 25 років? Тобто ким – Афганістаном чи Польщею? Мати правову державу чи кілька міні-Україн + Новоросію.
Навіщо депутати беруть участь у блокаді? Кому від того краще? Зрештою, для чого Вас обрав український народ – постійно гратися у революції? Не подобається рішення уряду – заблокуємо траси і колії? І доки так житимемо? Вічний хаос, анархія?
Я не захищаю Президента і Ко. Але він той, ким і був 3 роки тому. Петро Олексійович був тим, ким є зараз. Він не став за 3 роки значно кращим чи значно гіршим. Інтереси його бізнесу для нього важливіші, ніж інтереси України – це факт. Він не Черчіль чи Рузвельт. Нема у нас Черчіля і Рузвельта. Є Порошенко, Тимошенко, Садовий, Гриценко і ще десяток. І треба жити з тим, що є.
Головна проблема в Україні це не поганий Порошенко. Це відсутність високої політичної культури. У нас дуже мало людей прагнуть верховенства права. У вільній демократичній республіці Президент – лише менеджер, який керує країною 4-5 років. Не подобається менеджер? Законно обери іншого.
Але якщо всі 5 президентів погані – справа вже не в президентах. Щось не так з людьми і їх цінностями. Країна – це ми. Дійсність створюємо ми. Президенти, парламенти і уряд – це ті, хто мають великі повноваження впливати. Але не створити дійсність за нас або прожити наше життя замість нас.
Все значно складніше, ніж просто обрати класного менеджера і зажити щасливо. Це лише частина справи – і навіть не половина.
Тепер до історії. 1917 року ми мали свою республіку. Але тому, що недооцінили загрозу зі сходу – втратили її. Україну поділили 4 держави – радянська Росія, Польща, Чехословаччина і Румунія. І хоча останні три нібито зуби на українські землі не точать (поки що), наш східний сусід точно пасивно спостерігати не буде. Вчора Крим, завтра половина України. Вже і назва готова – Новоросія. Тому треба не гратися в патріотизм. У нас не та ситуація, щоб воювати з власним урядом. На сході справжня війна. І другий фронт зламає Україну, доконає її. Наші дорогі патріоти одразу чкурнуть в західні країни.
Отож, не ведімося на псевдопатріотичні провокації. Зараз не найкращий час, щоб підривати колії і блокувати дороги. Навіть з вишиванками і козацькими оселедцями. Наслідки можуть бути незворотні.
П.С. Якщо у когось дуже багато енергії – нехай краще сміття вивезуть зі Львова.
Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s