“Автори книжки [Чому нації занепадають], власне, намагаються увесь відповісти на питання: чому одні країни успішні, а інші ні? Чому не завжди обирається процвітання? Звідки береться бідність? Їхня відповідь така — вся справа в політичних та економічних інституціях. Одні народи вибороли плюралізм і широкий розподіл влади, який, проте, здатний централізувати країну і забезпечити базові права людини, інші — ні. (Сомалі, де владу розділили між собою озброєні воюючі клани, має плюралізм, але не має централізованої сили, тому там панує хаос і беззаконня.)

Іншими словами, багатими й успішними країни робить СВОБОДА. Ось за що треба боротися. За інклюзивні політичні та економічні інститути (інклюзивний означає якомога більшу співучасть громадян). За контроль влади. За розширення прав, а не їхнє обмеження. Несвобода веде до втрити стимулів, безнадії, відстуності талантів — їх або знищують фізично, або вони тікають — корупції, тотальної бідності і диктатури.

Тому добре було би кожному для себе вирішити, чого він хоче: достатку і розквіту, чи занепаду і стагнації. Що є пріоритетом, за що він ладен боротися. Я точно знаю, що свободи не досягнути, облизуючись на свободу іншого, це приведе до несвободи обох. Для себе склала таку формулу: держава — це більше, ніж, мова, але менше, ніж людина. Поки що рятує.

Взагалі, дивна річ, українці століттями марили тою свободою, вмирали за неї, не всі, але багато, а нарешті отримавши, з боєм, з новими смертями, перше, про що заговорюють — це ґетто. Захотілося назад? Скучили? Чому, звільнившись, жертва думає, що має моральне право на хамство і жорстокість? Хоч сто разів назви сусіда дебілом, розумнішим від того ти сам не станеш.