Мартін Лютер у Вормсі перед імператором

Передумови реформації

Стан церкви

Після вознесіння Ісуса Христа на Небеса і після П’ятидесятниці, яка описана у Діях 2-ий розділ, була заснована християнська церква. Головними містами християнської церкви були Єрусалим, Карфаген, Антіохія, Александрія, Константинополь та Рим, але з різних причин, в тому числі і політичних, саме Рим став домінувати у західному християнському світі. Рим став головним містом Європи. У 1054 році відбулася велика схизма: легат Папи Римського відлучив від церкви патріарха константинопольського. Цей рік традиційно вважається “великим розколом” або “Великою Схизмою”. З того часу у світі існувало дві великі гілки християнства – Західна церква (або Римська) і Східна (або грецька або візантійська). Церква Римська стала великим європейським релігійним монолітом, вона мала величезний політичний вплив у Європі. Зокрема Папа Римський Інокентій ІІІ, який правив церквою з 1198 року по 1216 рік, мав величезну духовну і політичну владу. Інокентій ІІІ мав владу над королями європейських країн, наприклад, він накладав інтердикти щодо Франції і Великої Британії. Інтердикт – це заборона здійснювати будь-які богослужіння чи будь-які церемонії або будь-які священнодії на території міста або країни. Коли Папа Римський накладав цей інтердикт, в країні, на яку накладено було інтердикт, не можна було ані хрестити дітей, ані проводити весільний обряд чи поховання, ані подавати віруючим причастя. Таким чином Папа Римський мав інструмент, як мати величезний вплив на політиків Європи за кілька століть до Реформації.

У Європі відбулися певні реформи у монастирях. Римська католицька церква заснувала нові чернечі ордени, зокрема ордени августинців, домініканців, бернардинців, кларисок та інші. До речі, храми цих католицьких орденів є у Львові. У Європі часто відбувалися конфлікти між церквою та світською владою, зокрема був конфлікт між Папою Римським Боніфацієм III та королем Франції Філіпом IV Красивим. В цій ситуації жодна сторона не отримала суттєвої переваги – Філіп ІV Красивий наказав заарештувати Боніфація ІІІ. Потім його відпустили, але репутація Папи Боніфація і Папи Римського як такого отримала сильний удар. В Європі зрозуміли що папа вже не має тої сильної влади, яку колись мав Папа Інокентій ІІІ. Церква була найбільшим землевласником у Європі. Церкві належало 10% орних земель. Це робило церкву дуже багатою структурою в Європі. Також була складна система податків, при якій дуже багато грошей з країн Європи – з Англії, Франції та Іспанії, з італійських земель та Німеччини поступало в Рим до Папи Римського. У 1409, 1414, 1431 роках відбувалися католицькі собори в місті Піза, в місті Констанція і в місті Базель. На них багато єпископів заявило, що влада в церкві належить не одному Папі римському, а католицькому соборі єпископів в цілому, тобто з’їздові єпископів, архієпископів, кардиналів, настоятелів монастирів і інших служителів римської церкви. За багато століть існування Римської католицької церкви виникла сильна традиція обирати Папою Римським саме італійського священнослужителя. Наприклад по сьогоднішній день більшість Пап були за національністю італійцями, а саме 217 осіб, а французами були лише 16 осіб, а представники інших національних церков обиралися на пост Папи ще рідше. В Європі також виникла “Велика Схизма” – існування двох і навіть трьох Пап про що ми ще поговоримо пізніш. Одночасно у Римі та Авіньйоні близько 1380-го року існувало два і навіть три папи.

Моральне падіння багатьох ієрархів церкви. Корупція, симонія, непотизм, конкубінат. Симонія – це купівля посад за гроші. Непотизм – явище, коли родичі папи (часто племінники) або кардинала отримують хорошу посаду в католицькій церкві. Інколи племінники папи чи кардинала отримували посаду у 10-16 років, тобто будучи зовсім дитьми. Конкубінат – явище, коли папа, кардинал або архієпископ живе співжиття з заміжньою жінкою або повією. Світська влада не поширювалася на церкву і її служителів. Іншими словами за злочин служителя церкви його судила церква, а не держава. Звичайний світський (королівський) суд судив тільки мирян.

Попри всі проблеми в церкві однозначно були відроджені спасенні люди, які намагалися шукати Бога. В середньовіччі католицький служитель Ансельм Кентерберійський написав латиною працю “Чому Бог став людиною” в ній він писав, що грішна людина потребувала представника перед безмежно святим Богом. Таким представником може бути Бог і людина в одній Особі. Ансельм Кентерберійський навів логічний аргумент існування Бога, пояснив жахливість гріха. Христос – як ілюстрація жахливості гріха. Вчення Ансельма Кентерберійського не було цілком і повністю ортодоксальним (євангельським). Але тим не менше, його праця це був великий крок вперед в розумінні того, навіщо помер Ісус Христос. Іншим явищем у католицькій Європі були індульгенції. Часто священнослужителі, ченці, які продавали індульгенції населенню Європи говорили фразу “лише монета задзвенить — душа до раю полетить” .

Великий вплив на середньовічне католицьке богослів’я мав Тома Аквінський. Він намагався раціонально пояснити Трійцю, наводив різні ілюстрації, чим є Трійця. Він започаткував цілу епоху томізму у католицькому середньовічному богослів’ї. Інший богослов Вільям Оккамский навчав, що певне твердження може бути істинним у філософії, але хибним у християнському богослів’ї або навпаки –  щось є істиною у християнстві але помилкою з точки зору філософії.

Вчення римо-католицької церкви

Римо-католицька церква прямо чи опосередковано говорила про свою непомильність і непогрішність. Наприклад, Боніфацій VIII видав папську буллу Unam sanctum у 1302 році. В цій буллі Боніфацій записав, що немає спасіння без покори Папі. Іншими словами, якщо хтось, навіть король у Європі, хоче потрапити на Небо – він повинен у всьому коритися Папі римському. Римська церква також навчала, що тільки вона – римська церква – єдиний інститут на землі, який уповноважений правильно тлумачити Святе Писання. “Церква говорить нам, що написано в Біблії, вона пояснює нам Біблію”.  В голові середньовічного католика не було такого поняття як “церква навчає одне, а Біблія інше” тому що в голові католика була чітка структура: церква пояснює нам, що саме говорить Біблія. Саме вона, церква нам і говорить саме те, що говорить Святе Письмо. Римська церква навчала, що Ісус Христос помер тільки за первородний гріх Адама, а за наші власні гріхи ми повинні платити добрими ділами, пожертвуваннями в церкву і таке інше. Священики часто володіли латиною дуже посередньо, але все богослужіння у всіх країнах Європи у римській церкві відбувалося саме латиною. Далеко не всі ченці католицьких монастирів читали Новий Завіт. В ті часи Біблія була досить дорогою і дуже мало людей мали власну Біблію, яку могли читати.

В межах католицизму виник містицизм. Окремі містики говорили про особисте спілкування з Богом та про особисті одкровення. Таким чином досвід вважався більш важливим авторитетом аніж інші авторитети – церква чи Писання, хоча прямо про це не говорилося. Католицька церква навчала про транссубстанцію, тобто те, що вино, яке людина отримує під час причастя – це буквально кров Ісуса Христа, а хліб причастя – це буквально тіло Ісуса Христа. Так навчає католицизм і сьогодні. В середньовіччі було вирішено що щоб священик, який подає вино прихожанам храму, не розлив його, адже це кров Христа, краще це вино подавати тільки священнослужителям. Хліб же подавався всім прихожанам церкви. Таким чином за кілька століть до Реформації у Європі вино під час причастя мирянам у храмах вже не подавали.

В межах римо-католицької церкви виникла схоластика, як спроба узгодити віру і розум. Схоласти говорили про те, що Бога можна і треба пізнавати розумом, використовуючи логіку вони намагалися показати, що віра є розумна. Схоласти також розрізняли суть і форму. Вони говорили, що можна бачити людину, але тоді ми бачимо лише форму тіла людини, але ми не бачимо, яка вона є, її характер, її суть, чим або ким вона є насправді. Деякі католицькі богослови напередодні Реформації почали тяжіти до буквального розуміння тексту Святого Писання, зокрема Жак Лефевр д’Етапль(1450-1537) , Джон Колет (1466-1519).