Реформація у Європі. Як це було? Чому це трапилося?

Мартін Лютер у Вормсі перед імператором

Мартін Лютер у Вормсі перед імператором

Передумови реформації

Стан церкви

Після вознесіння Ісуса Христа на Небеса і після П’ятидесятниці, яка описана у Діях 2-ий розділ, була заснована християнська церква. Головними містами християнської церкви були Єрусалим, Карфаген, Антіохія, Александрія, Константинополь та Рим, але з різних причин, в тому числі і політичних, саме Рим став домінувати у західному християнському світі. Рим став головним містом Європи. У 1054 році відбулася велика схизма: легат Папи Римського відлучив від церкви патріарха константинопольського. Цей рік традиційно вважається “великим розколом” або “Великою Схизмою”. З того часу у світі існувало дві великі гілки християнства – Західна церква (або Римська) і Східна (або грецька або візантійська). Церква Римська стала великим європейським релігійним монолітом, вона мала величезний політичний вплив у Європі. Зокрема Папа Римський Інокентій ІІІ, який правив церквою з 1198 року по 1216 рік, мав величезну духовну і політичну владу. Інокентій ІІІ мав владу над королями європейських країн, наприклад, він накладав інтердикти щодо Франції і Великої Британії. Інтердикт – це заборона здійснювати будь-які богослужіння чи будь-які церемонії або будь-які священнодії на території міста або країни. Коли Папа Римський накладав цей інтердикт, в країні, на яку накладено було інтердикт, не можна було ані хрестити дітей, ані проводити весільний обряд чи поховання, ані подавати віруючим причастя. Таким чином Папа Римський мав інструмент, як мати величезний вплив на політиків Європи за кілька століть до Реформації.

У Європі відбулися певні реформи у монастирях. Римська католицька церква заснувала нові чернечі ордени, зокрема ордени августинців, домініканців, бернардинців, кларисок та інші. До речі, храми цих католицьких орденів є у Львові. У Європі часто відбувалися конфлікти між церквою та світською владою, зокрема був конфлікт між Папою Римським Боніфацієм III та королем Франції Філіпом IV Красивим. В цій ситуації жодна сторона не отримала суттєвої переваги – Філіп ІV Красивий наказав заарештувати Боніфація ІІІ. Потім його відпустили, але репутація Папи Боніфація і Папи Римського як такого отримала сильний удар. В Європі зрозуміли що папа вже не має тої сильної влади, яку колись мав Папа Інокентій ІІІ. Церква була найбільшим землевласником у Європі. Церкві належало 10% орних земель. Це робило церкву дуже багатою структурою в Європі. Також була складна система податків, при якій дуже багато грошей з країн Європи – з Англії, Франції та Іспанії, з італійських земель та Німеччини поступало в Рим до Папи Римського. У 1409, 1414, 1431 роках відбувалися католицькі собори в місті Піза, в місті Констанція і в місті Базель. На них багато єпископів заявило, що влада в церкві належить не одному Папі римському, а католицькому соборі єпископів в цілому, тобто з’їздові єпископів, архієпископів, кардиналів, настоятелів монастирів і інших служителів римської церкви. За багато століть існування Римської католицької церкви виникла сильна традиція обирати Папою Римським саме італійського священнослужителя. Наприклад по сьогоднішній день більшість Пап були за національністю італійцями, а саме 217 осіб, а французами були лише 16 осіб, а представники інших національних церков обиралися на пост Папи ще рідше. В Європі також виникла “Велика Схизма” – існування двох і навіть трьох Пап про що ми ще поговоримо пізніш. Одночасно у Римі та Авіньйоні близько 1380-го року існувало два і навіть три папи.

Моральне падіння багатьох ієрархів церкви. Корупція, симонія, непотизм, конкубінат. Симонія – це купівля посад за гроші. Непотизм – явище, коли родичі папи (часто племінники) або кардинала отримують хорошу посаду в католицькій церкві. Інколи племінники папи чи кардинала отримували посаду у 10-16 років, тобто будучи зовсім дитьми. Конкубінат – явище, коли папа, кардинал або архієпископ живе співжиття з заміжньою жінкою або повією. Світська влада не поширювалася на церкву і її служителів. Іншими словами за злочин служителя церкви його судила церква, а не держава. Звичайний світський (королівський) суд судив тільки мирян.

Попри всі проблеми в церкві однозначно були відроджені спасенні люди, які намагалися шукати Бога. В середньовіччі католицький служитель Ансельм Кентерберійський написав латиною працю “Чому Бог став людиною” в ній він писав, що грішна людина потребувала представника перед безмежно святим Богом. Таким представником може бути Бог і людина в одній Особі. Ансельм Кентерберійський навів логічний аргумент існування Бога, пояснив жахливість гріха. Христос – як ілюстрація жахливості гріха. Вчення Ансельма Кентерберійського не було цілком і повністю ортодоксальним (євангельським). Але тим не менше, його праця це був великий крок вперед в розумінні того, навіщо помер Ісус Христос. Іншим явищем у католицькій Європі були індульгенції. Часто священнослужителі, ченці, які продавали індульгенції населенню Європи говорили фразу “лише монета задзвенить — душа до раю полетить” .

Великий вплив на середньовічне католицьке богослів’я мав Тома Аквінський. Він намагався раціонально пояснити Трійцю, наводив різні ілюстрації, чим є Трійця. Він започаткував цілу епоху томізму у католицькому середньовічному богослів’ї. Інший богослов Вільям Оккамский навчав, що певне твердження може бути істинним у філософії, але хибним у християнському богослів’ї або навпаки –  щось є істиною у християнстві але помилкою з точки зору філософії.

Вчення римо-католицької церкви

Римо-католицька церква прямо чи опосередковано говорила про свою непомильність і непогрішність. Наприклад, Боніфацій VIII видав папську буллу Unam sanctum у 1302 році. В цій буллі Боніфацій записав, що немає спасіння без покори Папі. Іншими словами, якщо хтось, навіть король у Європі, хоче потрапити на Небо – він повинен у всьому коритися Папі римському. Римська церква також навчала, що тільки вона – римська церква – єдиний інститут на землі, який уповноважений правильно тлумачити Святе Писання. “Церква говорить нам, що написано в Біблії, вона пояснює нам Біблію”.  В голові середньовічного католика не було такого поняття як “церква навчає одне, а Біблія інше” тому що в голові католика була чітка структура: церква пояснює нам, що саме говорить Біблія. Саме вона, церква нам і говорить саме те, що говорить Святе Письмо. Римська церква навчала, що Ісус Христос помер тільки за первородний гріх Адама, а за наші власні гріхи ми повинні платити добрими ділами, пожертвуваннями в церкву і таке інше. Священики часто володіли латиною дуже посередньо, але все богослужіння у всіх країнах Європи у римській церкві відбувалося саме латиною. Далеко не всі ченці католицьких монастирів читали Новий Завіт. В ті часи Біблія була досить дорогою і дуже мало людей мали власну Біблію, яку могли читати.

В межах католицизму виник містицизм. Окремі містики говорили про особисте спілкування з Богом та про особисті одкровення. Таким чином досвід вважався більш важливим авторитетом аніж інші авторитети – церква чи Писання, хоча прямо про це не говорилося. Католицька церква навчала про транссубстанцію, тобто те, що вино, яке людина отримує під час причастя – це буквально кров Ісуса Христа, а хліб причастя – це буквально тіло Ісуса Христа. Так навчає католицизм і сьогодні. В середньовіччі було вирішено що щоб священик, який подає вино прихожанам храму, не розлив його, адже це кров Христа, краще це вино подавати тільки священнослужителям. Хліб же подавався всім прихожанам церкви. Таким чином за кілька століть до Реформації у Європі вино під час причастя мирянам у храмах вже не подавали.

В межах римо-католицької церкви виникла схоластика, як спроба узгодити віру і розум. Схоласти говорили про те, що Бога можна і треба пізнавати розумом, використовуючи логіку вони намагалися показати, що віра є розумна. Схоласти також розрізняли суть і форму. Вони говорили, що можна бачити людину, але тоді ми бачимо лише форму тіла людини, але ми не бачимо, яка вона є, її характер, її суть, чим або ким вона є насправді. Деякі католицькі богослови напередодні Реформації почали тяжіти до буквального розуміння тексту Святого Писання, зокрема Жак Лефевр д’Етапль(1450-1537) , Джон Колет (1466-1519).

Суспільство
Поступово у Європі багато людей схилялися до думки, що текст як такий сам по собі є авторитетним. Багато європейців колекціонували тексти римських та грецьких мислителів. Багато аристократів мали бібліотеки,  і в бібліотеках зберігали оригінальні манускрипти давніх грецьких філософів і письменників. У 1453 році впав Константинополь (на русі його називали Царгород) – його захопили турки, і багато грецьких (візантійських) монахів утекли в Європу від навали турків-мусульман. Грецькі монахи привезли з собою манускрипти НовогоЗавіту. Таким чином європейські християни змогли прочитати грецькою мовою, що написано в Новому Завіті.
У 1492 році Христофор Колумб відкрив Америку. Микола Коперник (1473-1543) сказав, що центром є Сонце, а не Земля. У 1450-их роках почалося книгодрукування – від Йогана Гутенберга. Книги стали значно дешевші. Раніше рукописні книги коштували стільки, скільки робітник заробляв за рік . Таким чином на сьогодні рукописна Біблія могла б коштувати близько однієї тисячі доларів. Дезидерій Еразм Роттердамський надрукував Новий Завіт грецькою мовою. Тепер багато людей змогли прочитати друкований грецький Новий Завіт. Люди змогли порівняти, наскільки церква, яку вони бачили кожного дня, подібна на церкву, про яку вони читали у Новому Завіті. І вони бачили, що не дуже подібна.
Також відбулася кристалізація націй у Європі. Мається на увазі, що виникли сильні національні держави – Іспанія, Франція, Англія, Королівство Чехія. Священна Римська імперія німецької нації була імперією багатьох князівств. Вона була поділена на багато маленьких державок, на чолі яких стояли графи, курфюрсти, князі. Всі вони підкорялися імператору. У Європі зростала роль університетів. Перший університет у Європі було засновано у 1088 році в Італії у місті Болонья. Потім було засновано університети Праги, Оксфорду, Парижу і професори тих університетів не залежали напряму від Римської церкви, а більше від місцевих вельмож, які засновували і утримували ці університети. З часом, коли між церквою і правителями виникали дискусії, що є правильне, а що ні, володарі зверталися до університетів щоб вони висловили свою думку, і університети часто підтримували позицію саме володарів, а не римської церкви.
Предвісники реформації
Предвісниками Реформації називають тих, хто до Реформації, тобто до 1517 року мав погляди в дечому подібні на протестантські. Такими були вальденси і катари (або альбігойці). Вальденси це протопротестантська група віруючих на півдні Франції у XII столітті. Вони так називалися через багатого купця у Франції Пітера Вальдо, який прочитав Новий Завіт і зрозумів що Бог кличе його до благочестя і бідності. Він роздав всі гроші і почав жити дуже скромним поміркованим благочестивий життям. Вальденси, тобто послідовники купця Пітера Вальдо, жили скромно, читали Біблію, вони мали переклади деяких уривків Нового Завіту на французьку мову (швидше за все з Вульгати). Заперечували вальденси чистилище. Папа Римський організував проти вальденсів Хрестовий похід. Тим не менше церква вальденсів збереглася по сьогодні. За віровченням вона близька до реформатів (або пресвітеріан). Інша група – катари або альбігойці. Катари або альбігойці – це група віруючих на півдні Франції та півночі Італії у XII-XIII століттях. Катари і альбігойці також виступали проти римської церкви і проти Папи римського, але вони впадали в деякі неортодоксальні вчення які називаємо єресі. Наприклад, вони як і маніхейці в перші століття християнства, протиставляли матеріальне і духовне. Вони говорили про те, що спочатку був великий всемогутній добрий Бог, який створив іншого “бога”, і той інший “бог” створив іншого – і так дуже багато мільйонів разів. В результаті останній “бог” створив грішний матеріальний світ. Катари/альбігойці намагалися довести, що добрий “перший” Бог не міг створити поганий матеріальний світ. Катари/альбігойці виступали проти таїнств, проти пекла, проти чистилища, заперечували будь-які війни тобто були пацифістами. Не споживали м’яса, сиру, яєць. Для спасіння – так навчали альбігойці/ катари – необхідне покаяння і спеціальний обряд.
Іншим предвісником Реформації був англієць Джон Вікліф, який народився 1324 року і помер 1384 року. Джон Вікліф – священик та викладач Оксфорду. Вікліф виступав проти ієрархів церкви, заперечував, що папа має найвищий авторитет. Він говорив про те, що папа – це просто один з священників, а авторитетом має бути Святе Писання – Біблія. Джон Вікліф переклав Біблію з латини на англійську мову. В ті часи не було книгодрукування, тому Біблія Джона Вікліфа повільно поширювалася, і тільки через переписування вручну.
Ян Гус народився у 1369 році, помер у 1415 році. Ян Гус проповідував авторитет Писання і загальне священство. Гус був богемцем (чехом) і ректором празького університету. Він засуджував корупцію та індульгенції. Ян Гус прямо не говорив про спасіння через віру, але вважав, що у католицькій церкві є багато серйозних проблем і її потрібно реформувати. Він проповідував у Чехії 10 років. За його погляди його викликали на собор у місті Констанс і після семимісячного утримування у в’язниці стратили, спаливши на вогнищі, як єретика. Тим не менше у Яна Гуса було багато послідовників, зокрема, Ієронім Празький та багато інших, яких називали “гусити”. Гусити почали війну з Священною Римською імперією, потім вони розділилися на два табори – один називався таборити, вони були радикальні, а інші були більш помірковані і виступали за відносно невеликі зміни в католицизмі. Папа римський намагався досягти принаймі якогось компромісу принаймні з частиною чехів.
Італійський монах Джироламо савонарола джерелами савонарола народився 1452 року помер 1498 року. Монах-домініканець сильно засуджував папство за корупцію і розкоші. Проповідував у Флоренції – італійському містечку. Забороняв карти, дорогий одяг і прикраси. Прихильники суворого Савонароли спалювали в центрі міста дорогі меблі та одяг, картини, предмети розкоші, прикраси і так далі. Двічі Папа римський намагався знайти компроміс з монахом-проповідником. Пропонував йому посаду кардинала. Двічі Савонарола відмовлявся. Врешті-решт Савонарола надто сильно розкритикував тих, які жили на його думку занадто багато, занадто розкішно. І врешті-решт Савонаролу стратили через повішення. Тим не менше під час служіння Саванароли в храмі його проповіді були дуже популярні і деякі з них навіть були перекладені іншими європейськими мовами.
Автор: Сергій Чепара
далі буде…
Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s