Мартін Лютер у Вормсі перед імператором

“Авіньйонський полон” і Велика Схизма

1305 р. папою було обрано француза Климента V, який потрапив під вплив короля Франції і переїхав з Риму до Авіньйона в 1309 р. (950 км від Риму, 770 км від Парижу). Всього в Авіньйоні було 7 пап, і всі французи. Це найдовший період в історії Римської церкви, коли папою не був італієць.

В той час папський двір тонув у розкошах. Климент замовив для потреб двору 1220 шкурок горностаї — для накидок, мантій, головних уборів, подушок. Він виділив з церковної казни гроші на весілля племінниці в 1324 р: було закупелно 4012 хлібів, 8 3/4 биків, 55 овець, 3000 яєць, 2000 яблук, 11 барелів вина (1650 л) і т.д. Французькі папи обирали французьких кардиналів, а французькі кардинали обирали французьких пап.

1367 р. Урбан V повернувся у Рим. Урбан знову приїхав у Авіньйон, щоб помирити Англію і Францію, але там помер. Колегія кардиналів вибрала Григорія XI, який захотів повернутися в Італію — в 1377 р. Через рік він помер. Вибирати папу мали там, де помер попередній. Жителі гірських сіл Італії прибули з ножами в Рим і вимагали вибрати римлянина або, принаймні, італійця. Колегія з 10 французів і 6 італійців вибрала італійця Урбана VI.

Урбан жорстко і публічно критикував кардиналів за корупцію і аморальність, особливо ненавидів французьких кардиналів. Деяких кардиналів він називав бандитами і розбійниками. Кардинали один за одним покинули Рим. Вони зібралися в Ананьї (70 км на південь від Риму) і оголосили, що вибрання Урбана було під тиском натовпу, тому недійсне, і вибрали француза Климента VII. Англія, північна Італія, Скандинавія і Німецька імперія підтримували італійського папу в Римі, а Франція, Іспанія, південня Італія і Шотландія — французького. Римський папа вибрав нову колегію кардиналів. Виникла ситуація, коли одночасно існує два папи, дві колегії кардиналів, півЄвропи підтримує одного папу, а пів – іншого. Папи проклинали один одного. Один папа не визнавав таїнства іншого і навпаки. Ніхто не знав точно, який папа “правильний”. Так виникла ще одна “Велика Схизма” – великий розкол. Все це відбувалося в умовах, коли офіційним вченням церкви було “спасіння тільки в Римській церкві”, “спасіння через покору папі”.

Індульгенції

Спочатку індульгенція була документом, який засвідчував покаяння грішника. Зазвичай покутою за гріх було паломництво, повторяння молитви, добрі діла або пожертва. Коли грішник жертвував на церкву, йому видавали індульгенцію. З часом індульгенцію можна було просто купити за гроші — без покаяння. Климент VI оголосив вчення про індульгенції догмою в 1343 р., а Сикст IV в 1476 р. поширив індульгенції на гріхи душ в чистилищі.

Мартін Лютер

Мартін Лютер народився в Айслебені в родині підприємця-землекопа. Батько хотів, щоб Мартін став юристом, але у 1505 р. трапилася буря в полі, і Мартін пообіцяв Марії, що стане монахом. Через два тижні Лютер став ченцем-августинцем у Ерфурті. З 1508 р. – навчання у Віттенберзі. 1511 р. Мартін відвідав Рим і побачив розкоші, корупцію та розпусту у місті. Стає професором і доктором теології у Віттенберзі. Викладає Псалми, Римлянам, Галатам і Євреям. Найбільше враження на Лютера справив вірш Рим. 1:17 “Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою.”. У 1516 р. пише “Німецьку теологію”. Досліджує Новий Завіт у оригіналі. У 1517 р. Татцель масово продає індульгенції, наголошуючи, що навіть покаяння непотрібне.

31 жовтня 1517 р. Лютер прибиває 95 тез на церковні ворота (історики вважають, що це швидше легенда, аніж факт). Лютера підтримав молодий викладач грецької та івриту Філіп Меланхтон, курфюрст Саксонії Фрідріх Мудрий та інші. Папа вимагав від Лютера зречення поглядів, але Лютер у відповідь вимагав скликання собору. Врешті-решт папа Лев X у 1520 р. відлучив від церкви Лютера, а той спалив його буллу. Так Лютер порвав з католицизмом. Папа Лев назвав Лютера “диким кабаном, який увірвався у Божий виноградник”. Лютер і його прихильники наголошували на авторитеті саме Біблії, а не Римської церкви. Імператор Карл V вимагав у Вормсі від Лютера зректися поглядів, але Лютера підтримали деякі князі та представники вільних міст. Друзі викрали Лютера і завезли його у Віттенберг у Вартбургський замок. Лютеранство набирало обертів, Лютер ставав популярним і серед аристократії, і серед купців, ремісників, селян. З 1521 по 1522 рік Лютер переклав Новий Завіт, а потім всю Біблію німецькою мовою — у 1534 р. В той час почалося селянське заворушення, але Лютер виступив на боці влади. Згодом Лютер виступив проти анабаптистів. Рейхстаг у Шпейері у 1526 р. залишив право на вибір віровизнання за правителем, а у 1529 р. проголосив законною лише Римську церкву. Шість правителів і 10 вільних міст зачитали свій протест, і з того часу послідовників Лютера називали протестантами. Імператор не мав часу воювати з князями-лютеранами, тому що воював з Францією і Туреччиною. Це дало лютеранам можливість набратися сил.

В результат діяльності Лютера і лютеран в Німеччині:

• перекладено всю Біблію німецькою мовою;
• зроблено перший крок до релігійного плюралізму в Європі (деякі німецькі землі сповідували
• лютеранство, деякі римський католицизм)
• закладено основи нового ставлення до політики, роботи і т.ін. Наприклад, було зроблено
• крок до відділення церкви від держави;
• націоналізація власності Римської церкви;
• розпуск монастирів;
• главою лютеранської цекрви става місцевий правитель;
• запровадження загального співу;
• богослужіння в храмах проводилося німецькою мовою;
• Лютер не просто руйнував, а й багато будував;
• SOLA SCRIPTURA, SOLA FIDE

Лютеранство поширилося Скандинавією. Данія офіційно проголосила лютеранство державною релігією. Згодом Новий Завіт було перекладено данською. Через вплив Данії на Ісландію, Норвегію, Швецію, Фінляндію, лютеранство стало офіційним і там. З часом Біблію переклали фінською, ісландською, іспанською, польською, чеською, французькою, словенською.

Лютер був одруженим та мав 6 дітей. Лютер є прикладом вірності Богу. Лютеранство вчить нас, як через одну людину Бог може зробити дуже багато.

Автор: Сергій Чепара

Використана літаратура:
Норт Д. История Церкви / Джеймс Норт. – Москва: Протестант, 1993. – с. 416
Гонсалес Х. История Христианства (том 1) / Хусто Л. Гонсалес. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2008. – с. 397
Гонсалес Х. История Христианства (том 2) / Хусто Л. Гонсалес. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2003. – с. 377
Шафф Ф. История христианской церкви (томи I-VIIІ) / Филип Шафф. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2010-2012.
Кернс Э. Дорогами христианства / Эрс Е. Кернс. – Москва: Протестант, 1992. – с. 412
Ткачук І. Всесвітня історія християнства / Іван Ткачук. – Канада, Україна, 1999. – с. 495
Гілл Д. Історія Християнства / Джонатан Гілл. – Київ,Темпора. 2010. – с. 560
С. В. Санніков. Огляд історії християнства. Київ, Світ знань, 2007. – с. 720
Беркхов Л. История христианских доктрин / Луис Беркхов. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2000 – с. 317
Крижановська О.О. Історія середніх віків. Київ, Либідь, 2006. – с. 368
Мустафін О. Справжня історія середніх віків / Олексій Мустафін. – Київ, Фоліо, 2014. – с. 285
Мустафін О. Справжня історія раннього Нового Часу / Олексій Мустафін. – Харків, Фоліо, 2014. – с. 416

Аудіозаписи:
Николай Талберг. История христианской церкви.
Ед Панозіан. Історія християнства.
Українське радіо. Історія Християнської Церкви.