За рік Білорусь не дуже змінилася. Дороги стали ще чистіші, міліція на кожному кроці. Місцеві кажуть, що в країні діє розгорнута система штрафів – штрафують за все. Навіть ходити ввечері по дорозі без світловідбиваючої смужки на одязі не можна – штраф. Штрафують велосипедистів, які не мають дзеркала абощо. Розповідають, як директор місцевої школи не прийшов вчасно на роботу, бо ховався з велосипедом у кущах від міліції.

Як і раніше, у Білорусі пам’ятають і пишаються Великою перемогою 1945 р. Щоправда, економіка Білорусі у 8 разів слабша, ніж Німеччини. Перемогти ворога тоді, і побудувати успішну країну зараз – дещо різні речі.

Ми відвідали Рогачов та Славгород. Рогачов це райцентр, у якому виробляють дуже смачну згущівку. Пам’ятник згущеному молоку стоїть прямо перед заводом.

Деякі дороги в Білорусі платні, про що попереджає цей напис. Економіка країни не розвиваєтсья, інвестицій з Заходу майже нема, зате з населення постійно намагаються здерти гроші. Дороги платні не для всіх – білоруси на легкових автомобілях користуються ними безкоштовно. А от іноземці або вантажівки – за гроші. До речі, на тих платних дорогах майже не було автомобілів – всі стараються об’їхати їх сільськими манівцями.

Таке морозиво можна купити в крамниці на заводі.

Деякі білоруси все ще живуть в СРСР.

У Білорусі школи, особливо у великих містах, дуже доглянуті. Всюди підметено і чисто.

Ми відвідали Римо-католицький храм, побудований ще у 1910 році – коли Білорусь була у складі Російської імперії. Він досить гарний, але потребує реконструкції.

Блакитна криниця – це невеличке озеро з дуже чистою водою. Розташоване воно 50 км від російського кордону і 9 км від Славгорода. Дороги хорошої туди нема, але нібито планують зробити. Принаймні, новий міст над рікою вже будують.

На місці можна купити меду, зробити монетку на пам’ять, і ще є магнітики – але вибір дуже скромний. З одного боку, ніби добре, що не зробили з території озера ринок, з іншого – бракує місця, де можна перекусити.

Це озеро – одне з православних святих місць. Люди вірять, що вода цілюща. Деякі приходять просто скупнутися у прохолодній воді, інші обов’язково хрестяться (роблять жест рукою).

Минулорічні записи про Білорусь тут , тут, тут.
Музей РСДРП.

Цей камінь нібито теж має цілющі властивості. До нього притуляються, щоб зцілитися.

В озерці купалися навіть діти. Температура води вліту там +5, тобто доволі холодно.

Багато людей набирають воду для пиття.

Озеро дійсно мальовниче, чисте і гарне.

Цей храм – одна з святинь міста Славгорода, яке до 1945 року називалося Пропойськ. Місто згадується в хроніках ще у 1136 році, тобто ще раніше ніж Львів (1256). Зараз тут проживає 7 тисяч осіб. Ми зайшли на територію храму і зробили світлини. Біля храму були дуже акуратні садочок і город. Місцевий служитель запитав нас, чи є у Львові російська православна церква. Так, є.

В центрі містечка Славгород/Прапойськ дуже тихо. І чисто. Пишу про це, бо це дійсно впадає у вічі – всюди ідеальна чистота, ні смітинки.

Просто в центрі міста – бесідка.

Місцева адміністрація

Такі рекламні щити розвішані на центральній вулиці. На них текст розповідає про ветеранів Другої Світової війни.

Ми хотіли перекусити, але всі кафе були зачинені – була неділя. Зрештою, купили продуктів у магазині “Євроопт”.

Є кілька цікавих будівель 1950-60-их років.

Такі бесідки встановили спеціально для відпочинку. Там дуже мила природа. Я навіть жив би там, якби мені хороший інтернет :)

До речі, хоча офіційно у Білорусі 2 державні мови – білоруська та російська, сфери їх використання дуже переплутані. В цілому домінує російська, але сказати чітко де яка мова дуже важко. Наприклад, певного виду написи – лише білоруською, іншого виду – російською, ще інші – двома. Сам Лукашенко, як відомо, розмовляє російською.

Ще кілька слів про телебачення. Тут нема жодного українського каналу, проте є кілька російських. Все зроблено для того, щоб білоруси отримували “правильну” точку зору. Білоруси запитували мене як там на Україні, і одразу самі казали: “неспокійно, війна у Вас”, “воюєте постійно”, “і що, треба було переворот ради безвізу влаштовувати?”.

Наша влада явно недоцінює роль телевізора. Він формує світогляд 80-90% людей на пострадянському просторі.