Слово “джентльмен” спочатку вказувало на людину, яка володіла гербом і була землевласником. Коли називали когось “джентльменом”, то ви не говорили йому
комплімент, а просто констатували факт. Якщо ви сказали про когось, що він не “джентльмен”, ви не ображали його, а давали про нього інформацію. Сказати, що Джон був неправдомовцем і неджентльменом, було не більшою суперечністю, ніж тепер сказати, що Джеймс – дурень і магістр мистецтв. Але потім прийшли люди, які сказали так правильно, милосердно, чутливо, все, що завгодно, однак не корисно: “Суть джентльмена полягає не в гербі й землевласництві, а в ”поведінці!” Безсумнівно, правдивий джентльмен той, хто поводиться так, як джентльмен повинен поводитися. Отже, в тому розумінні Едвард більший джентльмен, ніж Джон”. Ті люди мали добрі наміри. Звичайно, бути благородним, ввічливим і хоробрим багато краще, ніж володіти гербом. Але це ж не те саме. Гірше того, не всі з цим погодяться. Назвавши людину “джентльменом” у цьому новому, облагородженому розумінні, ми, фактично, не подаємо жодних відомостей про неї, а тільки схвально висловлюємося про неї; заперечування ж, що вона “джентльмен”, стає просто засобом образи. Коли слово перестає бути описом і стає просто похвалою, то воно вже не подає фактів про предмет, а говорить тільки про ставлення промовця до предмета. “Смачна страва, це тільки страва, яка подобається промовцеві. Слово “джентльмен”, одухотворене й облагороджене із свого старого, грубого, об’єктивного значення, вказує тільки на людину, яка подобається промовцеві. В результаті, тепер слово “джентльмен” стало некорисним. У нас було вже багато слів для висловлювання схвалення, тому в тім слові
не було потреби; але з другого боку, якщо хтось, скажімо, в історичному творі, бажає використати його в попередньому значенні, то він вже не зможе зробити цього
без пояснень. Воно вже некорисне для цієї мети.

Якщо ми тільки дозволимо людям одухотворяти й облагороджувати, або, як вони сказали б, “поглиблювати” сенс слова “християнин”, то воно також скоро стане некорисним словом. По-перше, самі християни не зможуть застосовувати його до будь-кого. Не нам визнавати, хто у глибокому значенні близький до духу Христа, а хто ні. Ми не здатні зазирати в людські серця. Ми не можемо судити, й нам, фактично, заборонено судити. Було б несправедливо й зарозуміло, якби ми визначали, хто християнин, а хто не християнин у цьому облагородженому сенсі. Ну й, очевидно, слово, якого не можна застосувати, не буде дуже корисним. А щодо невіруючих, то вони, з радістю вживатимуть те слово в облагородженому сенсі. В їхніх устах воно просто стане словом похвали. Називаючи кого-будь християнином, вони припускатимуть, що вважають його за добру людину. Проте такий спосіб використання слова не збагатить мови, бо ми вже володіємо словом “добрий”. А тим часом, слово “християнин” стало некорисним для будь-якої корисної мети.

Ось тому ми повинні дотримуватися первісного, очевидного значення. Назву “християни” вперше дано в Антіохії (Дії 11: 26) “учням”, тим, хто прийняв учення апостолів. Немає сумніву, що це слово було обмежене до тих, хто користався тим ученням, скільки вони повинні були ним користатися. Немає сумніву, що воно було поширене до всіх, хто якимось очищеним, духовним, внутрішнім способом “були багато ближче до духу
Христового”, ніж деякі з менше задовільних учнів. Це питання не теологічне й не моральне. Це тільки питання про використання слів так, щоб всім могло бути зрозуміло,
про що йде мова. Коли людина, що приймає християнське вчення, живе недостойно, то буде більш слушно сказати, що вона поганий християнин, аніж сказати, що вона не християнин.