Точка зору, викладена тут, може частково не збігатися з моєю, і є лише поглядом автора.

Михайло МАЛІНІН

Досі тривають багато суперечка щодо питання Письма та Передання в різних християнських конфесіях. В більшості випадків ця тема піднімається при докорах з боку протестантів проти православних (чи римо-католиків).

Основна ідея протестантизму наполягає на відмовлення від Церковного Передання, наполягаючи на повністю самостійне та пряме трактування Письма, а також обмежуючи Одкровення лише Святим Письмом, ніби Передання це людське творення, яке щось суперечить Письму. Ця логіка привела до подальшого дроблення Протестантизму, через те що самостійне трактування різними спільнотами Письма суперечило одне одному.
В той же час відмова від Церковного Передання як таке очевидно суперечить як самому Письму, так і самої ідеї Благовістя як такої.

Для вирішення цього питання в першу чергу треба зрозуміти, чим взагалі є Святе Письмо, звідки воно взялося, що є Передання, як вони пов’язані, і які форми передачі Істини взагалі можуть існувати.

В першу чергу треба підкреслити, що Письмо як таке було записано вже після Христа, воно передавалося як усне Передання, було записано не лише апостолами, а також після того їх учнями. Передання – є форма передачі навчання Христа. Канон Письма був встановлений Церквою в 3-4 столітті, яка обрала найбільш авторитетні записи Передання для формування цього канону. На приклад, Апокаліпсис довго не включався в склад Письма, але не відхилявся Церквою, так саме і деякі інші записи не відхилялися Церквою, навіть якщо вони не були включені в канон.

По-друге, бібліоцентричний світогляд Протестантизму ‘виганяє’ Святий Дух з Церкви, Який діє досі. Треба розуміти, що Христос дав Людству не лише книгу, а щось більше. Крім того, Письмо прямо наполягає, що правильне самостійне розуміння Письма неможливе, і що його розуміння можливе лише в Святому Дусі. Так саме Письмо прямо стверджує, що дім Святого Духа на землі є Тіло Христове на землі – то є Його Церква. Правильне розуміння Письма можливо лише в межах Церкви, і правильне трактування Письма можливо лише його Автором – Святим Духом, який діє лише в Його Церкві.

Інше принципове питання, на яке треба дати відповідь – чи обмежена Благовість лише Письмом і чи все, що робив та говорив Христос, дійсно увійшло в склад Письма. Відповідь на це питання – ні, Саме Святе Письмо говорить нам, що не все важливе, що робив чи говорив Христос – було записано в Письмі. На приклад в Писанні є лише 4 прикладів, коли прямо підтверджується скасування деяких правил Старого Завіту, як тимчасових. Однак, сучасні християни не виконують набагато більше правил Старого Завіту, які не були згадані в Новому Завіті. Іншими словами, текст Нового Завіту не дає прямої відповіді, які самі правила Старого Завіту булі тимчасові та застаріли, а які не застаріли та досі діють. Але відповідь на це дає Передання Церкві, із якого Письмо і було створено. Новий Завіт не говорить прямо чи треба хрестити немовлят, але це ніколи не було питанням для Православних.

Крім того, Святе Письма дає мало інформації про останній суд та загробне життя, плин часу. Але з історії давньої Церкві, з Передання, з літургічних текстів ми бачимо, що ця тема не була невідома ранньої Церкви, молитви за упокій відомі ще з перших століть.
Є багато прикладів, які дають зрозуміти, що Церква та християни ніколи та ніде не відмовлялись від Передання Церкви, бо розуміння Письма було завжди тільки через призму Передання, тобто одне є частина іншого. Саме Письмо прямо говорить нам триматися Передання. Сама суть Благовісті дає зрозуміти, що людина, чи новостворені спільноти людей релігійного толку самостійно не можуть повністю правильно зрозуміти Письмо, що Правильна Благовість можлива лише в межах Церкви.

Ця тема також сильно пов’язана з розумінням чим є Церква як така, і в цілому це клубок пов’язаних тем, де нерозуміння одного веде до нерозуміння в іншому.