Що робити, якщо невіруючі живуть разом? Або що таке шлюб

Не знаю, наскільки заголовок передає ідею, але в житті не раз і не два мені траплялися християни, які були глибоко стурбовані тим, що їхні невіруючі друзі (хлопець і дівчина) живуть разом як сім’я, але не реєструють шлюб і не вінчаютсья в церкві. Як правило є дві реакції – ігнор (голова в піску) або намагання наставити – “Ви такі сякі порушуєте Божу заповідь, бо живете у блуді”. Чи так це? І як правильно думати і поступати?

Шлюб – це духовний і Божий інститут. Шлюб – це союз двох людей – чоловіка і жінки, це дружба і партнерство на все життя. Бог засуджує розпусту і зраду. Таким чином інтим є частиною шлюбних стосунків, а інтимне життя до шлюбу або за межами шлюбу Бог називає гріхом.

З цим погодяться всі християни. Але що таке “шлюб”? Якщо ” легальний кінець шлюбу” це чиясь фізична смерть (тому що розлучення Бог називає гріхом), то як бути з “початком шлюбу”? Деякі гадають, що вінчання в церкві – це і є початок шлюбу. До вінчання “не можна нічого”, а от коли священик/пресвітер скаже “тепер чоловік може поцілувати свою дружину” – з того моменту то вже сім’я. Інші вважають, що реєстрація в відділі ДРАЦСу – то і є шлюб. Адже є невіруючі люди, які знати не знають церкву, але ж вони одружуються, народжують дітей, інколи живуть разом все життя, і інколи – щасливо живуть. То хіба без церкви у них не шлюб? То коли ж він починається? Чи є якась третя відповідь?

Почну з кінця. Колись давно я дивився вельми цікавий фільм – двоє дітей (хлопчик і дівчинка, але не брат і сестра) вижили після падіння літака в океан і потрапили на безлюдний острів. Здається, дітям тоді було по 8 чи 10 років. Вони не лише вижили, а й зуміли побудувати хатинку, навчилися готувати їжу (кокоси і рибу), майструвати собі одяг… Спочатку вони жили разом, але потім, років так у 14 почали соромитися один одного і хлопець побудував стіну в спальні. Тепер вони жили “окремо”. Пройшло ще кілька років, і вони вирішили стати… чоловіком і жінкою. Але на острові не було священика! Навіть органу ДРАЦСу! Не було і міської і сільської ради, не було нікого, хто був би їм свідком чи реєстрував би їхній шлюб! Але вони все ж таки “одружилися” і почали жити як чоловік і жінка, і спати в одному ліжку, як Ви розумієте.

Пройшов час і подружжя знайшли. Чи то хтось приплив на кораблі чи прилетів на літаку, але туди також потрапила молода дівчина. Молодій дівчині сподобався юнак, і вона почала залицятися до нього. А той відповів їй, що вже одружений. “Але ж ніхто не бачив Вашого одруження, Ваш шлюб не справжній” – казала новоприбула залицяльниця. “Але для мене він справжній, і для моєї дружини”.

Годі придумати кращу ілюстрацію того, що я хочу навчити: справжнім шлюб є тоді, коли обоє (чоловік і жінка) вважають його справжнім. Ані вінчання, ані “штамп у паспорті” не робить шлюб шлюбом. Але це і не значить, що ці речі завжди зайві.

Ми живемо в певний час у певній культурі. Для віруючих людей церква має бути важливою. Держава теж має свою роль і функцію. Все має своє місце, якщо до того підійти мудро. В деяких церквах не дають вінчання, якщо не було реєстрація. Де вони в Біблії це прочитали? Я можу зрозуміти служителів, які вводять ці правила, але від того вони не стають правильні.

З іншого боку, якщо пара не хоче реєструвати шлюб то виникає питання чому. І в абсолютній більшості розумного пояснення у них не буде. Часто люди живуть разом, тому що хтось (частіше – чоловік) не готовий брати на себе повноцінну відповідальність за сім’ю. В таких випадках мотивація визначальна. Одна справа не реєструвати шлюб на острові, а інша – в мільйонному місті. Речі, правильні в одних контекстах, можуть бути взагалі неправильні в інших.

Якщо нацистська Німеччина в 1930их забороняла шлюби німців і євреїв – то це одна ситуація. І німець міг (перед Богом) брати єврейку за дружину і без державних органів і без церкви. Але зовсім інша справа говорити про сьогоднішню Україну, де ніхто нікого не переслідує за шлюб двох повнолітніх людей. Тому в нормальних, звичайних умовах пара має реєструвати те, що що існує де-факто. В США (принаймні, в деяких штатах) шлюбом вважається союз чоловіка і жінки, який склався де-факто, якщо вони прожили разом принаймні 2 роки і якщо вели спільне господарство (грубо кажучи, мали один бюджет, разом мили посуду чи порохотяжили).

Заїдемо до того питання ще з іншого боку. Приклад з життя, імена змінено. Павло і Марина одружилися в церкві, шлюб зареєстрували. Штамп у паспорті мали. Павло і Марина завжди мріяли жити багато – мати свій дім, дорогу машину або дві… Вони інтенсивно шукали як цього досягти, перебирали всі варіанти… Врешті решт, знайшли такий – Марина поїхала в далеку країну заробляти бабосики (пробачте за сленг), а Павло залишився тут – йому не відкрили візу. Зрештою, йшли місяці, Павлові візу так і не відкривали, а Марина почала чудити за кордоном. Стосунки розвалилися. Формально вони були одружені, але фактично, вже давно ні. Вони де-факто розійшлися, бо жили в різних країнах, на віддалі 4000 км одне від одного. Таким чином їхній “офіційний і церковний шлюб” перестав ним бути.

Але повернімося до наших баранів. Докоряти чи не докоряти? Хтось скаже, що невіруючим людям потрібні не докори, а Христос. Що ж, Ісус це завжди правильна відповідь, навіть якщо дуже подібно на білочку. А якщо серйозно, то тут не все так однозначно. Докоряти можна (і треба), якщо люди живуть у явному гріху (неправдомовство, гомосексуалізм, лицемір’я та ін.). Але чи Боже рішення – піти та й зареєструвати свої стосунки? Чи стануть вони від того шлюбом?

Отож, шлюб це щось фактичне, а не формальне. Але і формальна сторона має місце. Реєстрація – нормальний, здоровий крок нормальних людей. Вінчання в церкві (для віруючих) це хороша річ, але це не залізобетонне правило. Мій викладач у біблійному коледжі, пресвітер церкви з великим досвідом, прожив у шлюбі з однією дружиною все життя, але тоді, ще молодими, вони вирішили не влаштовувати пишних вінчань-церемоній… Просто отримали наодинці зі служителем коротке наставлення тривалістю 15 хв.

Адам і Єва точно шлюб не реєстрували, і в місцевій церкві вінчання не було, але поза всяким сумнівом, їхній шлюб був справжнім-справжнісіньким. Держава (як і церква) є молодшою інституцією, ніж шлюб. Петро став церквою у день п’ятдесятниці (Дії 2), але вже на той час він був одружений – Мк. 1:30, Лк. 4:38-39 (про реєстрацію шлюбу Петра теж сильно сумніваюся).

Тому мотивація тут важлива. Чому люди уникають офіційної складової? Зрештою, можна бігти до “офіційного шлюбу”, маючи погану мотивацію… Наприклад, “щоб не втік”…

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s