Що робити, якщо невіруючі живуть разом? Або що таке шлюб

Не знаю, наскільки заголовок передає ідею, але в житті не раз і не два мені траплялися християни, які були глибоко стурбовані тим, що їхні невіруючі друзі (хлопець і дівчина) живуть разом як сім’я, але не реєструють шлюб і не вінчаютсья в церкві. Як правило є дві реакції – ігнор (голова в піску) або намагання наставити – “Ви такі сякі порушуєте Божу заповідь, бо живете у блуді”. Чи так це? І як правильно думати і поступати?

Шлюб – це духовний і Божий інститут. Шлюб – це союз двох людей – чоловіка і жінки, це дружба і партнерство на все життя. Бог засуджує розпусту і зраду. Таким чином інтим є частиною шлюбних стосунків, а інтимне життя до шлюбу або за межами шлюбу Бог називає гріхом.

З цим погодяться всі християни. Але що таке “шлюб”? Якщо ” легальний кінець шлюбу” це чиясь фізична смерть (тому що розлучення Бог називає гріхом), то як бути з “початком шлюбу”? Деякі гадають, що вінчання в церкві – це і є початок шлюбу. До вінчання “не можна нічого”, а от коли священик/пресвітер скаже “тепер чоловік може поцілувати свою дружину” – з того моменту то вже сім’я. Інші вважають, що реєстрація в відділі ДРАЦСу – то і є шлюб. Адже є невіруючі люди, які знати не знають церкву, але ж вони одружуються, народжують дітей, інколи живуть разом все життя, і інколи – щасливо живуть. То хіба без церкви у них не шлюб? То коли ж він починається? Чи є якась третя відповідь?

Почну з кінця. Колись давно я дивився вельми цікавий фільм – двоє дітей (хлопчик і дівчинка, але не брат і сестра) вижили після падіння літака в океан і потрапили на безлюдний острів. Здається, дітям тоді було по 8 чи 10 років. Вони не лише вижили, а й зуміли побудувати хатинку, навчилися готувати їжу (кокоси і рибу), майструвати собі одяг… Спочатку вони жили разом, але потім, років так у 14 почали соромитися один одного і хлопець побудував стіну в спальні. Тепер вони жили “окремо”. Пройшло ще кілька років, і вони вирішили стати… чоловіком і жінкою. Але на острові не було священика! Навіть органу ДРАЦСу! Не було і міської і сільської ради, не було нікого, хто був би їм свідком чи реєстрував би їхній шлюб! Але вони все ж таки “одружилися” і почали жити як чоловік і жінка, і спати в одному ліжку, як Ви розумієте.

Пройшов час і подружжя знайшли. Чи то хтось приплив на кораблі чи прилетів на літаку, але туди також потрапила молода дівчина. Молодій дівчині сподобався юнак, і вона почала залицятися до нього. А той відповів їй, що вже одружений. “Але ж ніхто не бачив Вашого одруження, Ваш шлюб не справжній” – казала новоприбула залицяльниця. “Але для мене він справжній, і для моєї дружини”.

Годі придумати кращу ілюстрацію того, що я хочу навчити: справжнім шлюб є тоді, коли обоє (чоловік і жінка) вважають його справжнім. Ані вінчання, ані “штамп у паспорті” не робить шлюб шлюбом. Але це і не значить, що ці речі завжди зайві.

Ми живемо в певний час у певній культурі. Для віруючих людей церква має бути важливою. Держава теж має свою роль і функцію. Все має своє місце, якщо до того підійти мудро. В деяких церквах не дають вінчання, якщо не було реєстрація. Де вони в Біблії це прочитали? Я можу зрозуміти служителів, які вводять ці правила, але від того вони не стають правильні.

З іншого боку, якщо пара не хоче реєструвати шлюб то виникає питання чому. І в абсолютній більшості розумного пояснення у них не буде. Часто люди живуть разом, тому що хтось (частіше – чоловік) не готовий брати на себе повноцінну відповідальність за сім’ю. В таких випадках мотивація визначальна. Одна справа не реєструвати шлюб на острові, а інша – в мільйонному місті. Речі, правильні в одних контекстах, можуть бути взагалі неправильні в інших.

Якщо нацистська Німеччина в 1930их забороняла шлюби німців і євреїв – то це одна ситуація. І німець міг (перед Богом) брати єврейку за дружину і без державних органів і без церкви. Але зовсім інша справа говорити про сьогоднішню Україну, де ніхто нікого не переслідує за шлюб двох повнолітніх людей. Тому в нормальних, звичайних умовах пара має реєструвати те, що що існує де-факто. В США (принаймні, в деяких штатах) шлюбом вважається союз чоловіка і жінки, який склався де-факто, якщо вони прожили разом принаймні 2 роки і якщо вели спільне господарство (грубо кажучи, мали один бюджет, разом мили посуду чи порохотяжили).

Заїдемо до того питання ще з іншого боку. Приклад з життя, імена змінено. Павло і Марина одружилися в церкві, шлюб зареєстрували. Штамп у паспорті мали. Павло і Марина завжди мріяли жити багато – мати свій дім, дорогу машину або дві… Вони інтенсивно шукали як цього досягти, перебирали всі варіанти… Врешті решт, знайшли такий – Марина поїхала в далеку країну заробляти бабосики (пробачте за сленг), а Павло залишився тут – йому не відкрили візу. Зрештою, йшли місяці, Павлові візу так і не відкривали, а Марина почала чудити за кордоном. Стосунки розвалилися. Формально вони були одружені, але фактично, вже давно ні. Вони де-факто розійшлися, бо жили в різних країнах, на віддалі 4000 км одне від одного. Таким чином їхній “офіційний і церковний шлюб” перестав ним бути.

Але повернімося до наших баранів. Докоряти чи не докоряти? Хтось скаже, що невіруючим людям потрібні не докори, а Христос. Що ж, Ісус це завжди правильна відповідь, навіть якщо дуже подібно на білочку. А якщо серйозно, то тут не все так однозначно. Докоряти можна (і треба), якщо люди живуть у явному гріху (неправдомовство, гомосексуалізм, лицемір’я та ін.). Але чи Боже рішення – піти та й зареєструвати свої стосунки? Чи стануть вони від того шлюбом?

Отож, шлюб це щось фактичне, а не формальне. Але і формальна сторона має місце. Реєстрація – нормальний, здоровий крок нормальних людей. Вінчання в церкві (для віруючих) це хороша річ, але це не залізобетонне правило. Мій викладач у біблійному коледжі, пресвітер церкви з великим досвідом, прожив у шлюбі з однією дружиною все життя, але тоді, ще молодими, вони вирішили не влаштовувати пишних вінчань-церемоній… Просто отримали наодинці зі служителем коротке наставлення тривалістю 15 хв.

Адам і Єва точно шлюб не реєстрували, і в місцевій церкві вінчання не було, але поза всяким сумнівом, їхній шлюб був справжнім-справжнісіньким. Держава (як і церква) є молодшою інституцією, ніж шлюб. Петро став церквою у день п’ятдесятниці (Дії 2), але вже на той час він був одружений – Мк. 1:30, Лк. 4:38-39 (про реєстрацію шлюбу Петра теж сильно сумніваюся).

Тому мотивація тут важлива. Чому люди уникають офіційної складової? Зрештою, можна бігти до “офіційного шлюбу”, маючи погану мотивацію… Наприклад, “щоб не втік”…

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s