Як виміряти успіх служіння?

Тисячі людей – це успіх?

Надумався написати коротеньку замітку про успіх служіння. А саме – чи кількість членів церкви є мірилом її успіху. Моя коротка відповідь – і так, і ні. Все не так лінійно і однозначно.

Кілька років тому я навчався в Києві і мав змогу проповідувати у маленькій церковці. На той час там було близько 10 людей поважного віку. Отже, я був єдиним, кому було менше 40-а років. Для мене це була чудова практика – мені дозволяли проповідувати майже кожну неділю по 30 хв. Але ось що цікаво – церква збирался у великому актовому залі Геологічного інституту НАН України. Зал вміщав близько 200 осіб. Я запитав, скільки людей відвідувало богослужіння раніше. І відповідь мене приголомшила – був повний зал. 200 людей! Це була велика повноцінна церква, хоча я нічого не знав про її практику, стосунки чи ще щось, але це вражало. Де ж поділися всі? І тут я почув ось яку історію.

В 1990-і роки пресвітером цієї церкви був чоловік, який мав хороші знайомства в Німеччині. Кожного року діти членів церкви їздили на місяць-два в Німеччину в дитячі табори. Кожної неділі зал був переповнений. Через кілька років пресвітер помер і церква почала занепадати. Вже ніхто не брав дітей до Німеччини – зв’язки були втрачені. Люди по трошки, по трошки почали йти геть. І коли я прийшов – їх вже було 10. І їхні діти та онуки не відвідували служіння.

Це типовий приклад, як можна (нібито) мати успіх, але неправильно будувати. Більшість людей цікавило літо для їхніх дітей – саме тому вони і були частиною цієї церкви. Звісно, все могло бути складніше – пресвітер не подбав про наступне покоління служителів, церкву ніхто не вів, от вона і занепала. Але за кілька років з 200 – 10. Це багато про що каже.

Моя думка в тому, що кількість не є мірилом успіху сама по собі. Розглянемо біблійні історії. Читаючи Новий Завіт ми не натрапляємо жодного разу, коли відсутність кількісного росту є духовною проблемою. Ані Павло, ані Петро, ані жоден інший автор Нового Завіту не докоряє церкви за відсутність росту кількісного. Докоряють за відсутність першої любові (Одкр. 2:4), лжевчення (2:15, 20), незакінчені діла (3:2), духовну сліпоту і наготу (3:17). Павло не сварив Галатів за відсутність кількісного росту – він сварив їх за перекручене Євангеліє (Гал. 1:6-9). Павло не сварив коринтян за те, що їх було мало – а за блуд, неправильне використання дарів і т.ін. (1 Кор. 5:1, 12:31) Власне, список можна продовжити.

Цікаво до кількості своїх послідовників ставився Ісус:

Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, життя вічне той має. Я хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, і померли. То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає. Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам. … … А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її? А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ремствують, промовив до них: Чи оце вас спокушує? А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був? То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує. Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те. Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти? Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!

Ів. 6:47-69

Ми бачимо, що за Ісусом спочатку ходила одна кількість людей, а після його вчення про те, що Він, Ісус – хліб, що з Неба сходить – значно менше. Ми не знаємо скільки. Але ми знаємо, що Ісус не засмутився зменшенням числа послідовників, а запитав тих, що залишилися, чи і вони не хочуть піти. Це якби від Президента пішли більшість чиновників та міністрів, а тих, які зосталися, він питав: може і Ви хочете піти? Дуже нетипово для людини.

Ісус не прив’язувався серцем до кількості адептів – це факт. Тому що Він був (і є) Сином Божим, і Його статус не залежить від кількості послідовників.

Ми повинні уникати думати про успіх в духовних справах лише в площині чисел. Але є і зворотна сторона медалі. Інколи числа все ж показують неуспіх.

Уявіть собі церкву, яка мала 100 членів, а потім, через кілька років втратила половину. Що це говорить? Все залежить від контексту. Якщо в країні почалися гоніння, і частина церкви просто вирішила виїхати за кордон (що можна зрозуміти і навіть схвалити) – це один контекст. Якщо ж церква не має динаміки, не має чіткого бачення як досягати людей, як будувати стосунки, як розвивати служіння – це інший контекст. Куди пішли ці люди? Чому? Яким духовним життям вони живуть? – от питання, які треба собі поставити.

Словом, все неоднозначно. Наведу приклад з життя друга. Один мій знайомий в Києві кілька років тому організував конференцію “Герменевтика”. На неї прийшло близько 30 людей. Багато це чи мало? В місті, де живе 4 мільйони людей це зовсім мало. В місті, де є кілька сотень церков це мало. Але ж і тема вузька і специфічна – далеко не всіх цікавлять теми, які обговорювали там.

Але інколи люди йдуть з церкви, тому що їх не пасуть. В Старому Завіті є сильні докори для пастирів, які закинули стадо. Бог докоряє лідерів Ізраїля за те, що вони не пасуть людей, не навчають, не докоряють, не турбуються, не люблять, не впливають.

Горе пастирям тим, що розгублюють та розганяють отару Мого пасовиська, говорить Господь! Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про пастирів тих, що пасуть Мій народ: Ви отару Мою розпорошили й їх розігнали, та не наглядали за ними. Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Господь! А Я позбираю останок отари Своєї зо всіх тих країв, куди Я їх повиганяв був, і їх поверну на пасовиська їхні, і вони порозплоджуються та розмножаться. І над ними поставлю Я пастирів тих, які пастимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загублені, каже Господь!

Єр. 23:1-4

Хтось скаже, що це стосується конкретного часу і конкретних людей. Конкретні лідери Ізраїлю не дбали про народ в часи Єремії (625-585 р. до н.е.). Це так, але лише з одного боку. З іншого боку ми розуміємо, що тут є універсальні принципи – лідери громади мають про неї дбати. І якщо вони не дбають – громада “розпорошиться” і “розженеться”. Служителі мають дбати про церкву. Не лише навчати, а й дбати. І не лише дбати, а й навчати :)

Отож все показує контекст. В одних випадках число є показником духовного росту і зрілості – в інших зовсім ні. В одних випадках кількість – це мірило, в інших не дуже. Чистота євангельського вчення, любов до Бога і ближніх, вірність, служіння церкві своїми дарами мають нас цікавити в першу чергу. Але і ігнорувати ситуацію, коли люди масово покидають громаду теж неправильно.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s