Уривок з книги “Рівновага християнського життя”
Переклад: Леонід Коровник

Досить дивно, що суть духовности, хоч є предметом, про який багато проповідують, пишуть і дискутують, надто мало окреслена. Часто те чи інше пояснення, що схоже на визначення, тільки описує характеристику духовности, і даремно там шукати стислого окреслення самої її суті. Причина цього в тому, що поняття духовности включає в себе декілька чинників, які нелегко з’єднати у просте визначення. До того ж, один вірш у Біблії, що найбільше схожий на визначення, надто важко пояснити: „Духовна ж людина судить усе” (1 Кор. 2:15). Тому теми про духовність уникають. Незважаючи на це, необхідно сформулювати визначення, бо воно наче наріжний камінь, який надає вигляду цілому будинкові.

СУТЬ ДУХОВНОСТИ
Дійсна духовність включає в себе три чинники. Перший ми вже згадали — відродження. Ніхто не може бути духовним, у біблійному розумінні, не отримавши найперше нового життя, яке дається даром усім, хто вірує в Господа Ісуса Христа, як особистого Спасителя. Духовність без відродження є реформація.

По-друге, Дух Святий спричинюється у великій мірі до створення духовности в нас. Це не означає, що інші Особи Божества не беруть участи в цьому, що віруючий не несе відповідальности за себе, або, що нема інших способів виявлення ласки, а лише стверджує головну роль Духа Святого у духовності. Служіння Духа включає: навчання (Ів. 16:12-15), провід (Рим. 8:14), запевнення (1 Кор. 12:7), боротьбу проти тіла (Гал. 5:17). Повне виявлення цього служіпня залежить від наповнення Духом (Ефес. 5:18).

Бути наповненим Духом означає, що Дух має керувати нами. Ключ для пояснення знаходимо в Посланні до ефесян, де подається контраст і порівняння між п’янством і наповненням Духом. Це порівняння дає нам ключ, бо як алкоголь керує п’яницею, коли він його споживає, так Дух керує християнином, коли він наповнений Духом. Як наслідок, ВІН буде поводитись у неприродний для нього спосіб — не в безглуздий або ненормальний спосіб, але у протилежний старому життю. Керування Духом є необхідною частиною духовности.

Третій чинник, пов’язаний із духовністю, є час. Якщо духовна людина судить, досліджує або розпізнає усе (1 Кор. 2:15), то це займає час, щоб здобути знання і набути досвід, щоб розпізнавати усе. У Біблії іншого перекладу цей вірш звучить так: „Вона може розуміти значення усього, але ніхто не може відповідно розпізнати, оцінити або проникнути до неї.” Цього не можна досягнути за одну ніч. Це може бути тільки у житті зрілого християнина.
Оте слово зрілість, здається має ключа до розуміння духовности, бо християнська зрілість є ростом, що його Святий Дух викликає протягом певного часу у віруючому. Звичайно, не кожній особі потрібна та сама кількість часу, але всім час потрібен. Не час викликає зрілість; скоріше досягнений прогрес і ріст є необхідні. Швидкість помножена на час рівняється відстані, а тому відстань до зрілости можна досягнути протягом короткого часу, якщо прискорити швидкість росту. І цю швидкість можна прискорити, якщо не наша особа, а Дух Святий керуватиме нами.

Я пропоную визначення духовности, яке буде стисле, і в той же самий час ми будемо мати на увазі вищезгадані чинники. Духовність є доросле відношення до Святого Духа. Хоч це, можливо, тільки інший спосіб сказати, що духовність є християнською зрілістю, але цим намагаємось більше відкрито описати чинники керування Святим Духом. Напевно, визначення задовільняє вимоги опису духовної людини у 1 Кор. 2:15, бо той, хто знає з досвіду доросле ставлення до Святого Духа, буде здатний розпізнавати все, що інші в той же час не зможуть розуміти.

Якщо це є правильне визначення, то воно має певні відгалуження, які ми мусимо розглянути.
1. Новонародженого християнина не можна назвати духовним тому, що він не мав досить часу, щоб рости й розвиватись у християнському знанні та досвіді. Дух Святий може керувати новонародженим віруючим, але ділянка керування є умовою розвитку в нормальному процесі християнського росту. Молодий християнин ще не зустрічався з багатьма сторонами загальної християнської поведінки. І хоч він може бути цілком готовий, щоб дозволити Духові керувати його життям і вчинками, але він ще не здобув досвіду й зрілости, які випливають з пережиття проблем, і про які він ще не зробив вирішення під контролем Духа. Спочатку, після отримання Божого спасіння, він може навіть і не знати, що є така особа, як слабший брат. Хоч він може бути охочий обмежити свою свободу ради такого брата, йому ще не приходилось зустрічатися із цим у практиці, не говорячи вже про те, щоб він міг дати правильну пораду щодо цього іншим. Дух може цілком контролювати життя новонародженого християнина до того рівня, до якого він обізнаний із тим життям у його новонародженому стані. Коли ж його знання поглиблюється, а зростання прогресує, нові перспективи життя постають перед ним, які він мусить так само свідомо підкорити Божому проводові. Щоб досягнути дійсну духовність, потрібен час.

2. Старший християнин може не бути духовний не тому, що йому бракувало часу, а тому, що протягом років свого християнського життя він не дозволяв Святому Духові себе контролювати. Тоді як новонароджений християнин не мав необхідного часу, щоб стати духовним, то старший віруючий міг не мати піддатливости. А без повного і постійного контролю Духа він не може бути духовним. Це, звичайно, і було тягарем автора Послання до євреїв, бо його читачі були саме у такому стані.

3. Християнин може підупасти в деяких тяжких обставинах свого життя, не втративши здобутого знання. Тіло може керувати його вчинками під час його духовного занепаду, але коли він повернеться до Господа, то це не означає, що йому потрібно розпочинати процес росту від самого початку. Наприклад, віруючий може занедбати особисте вивчення Біблії, але коли він повернеться до нього, то це не означає, що він забув усе, що попередньо знав. Але цей принцип не може стосуватися до кожної ділянки життя, бо є деякі умови життя, як ось вірність у подружжі, які, пору- міми , вже ніколи не можна вповні відновити. Цей гріх може бути прощений, спільність відновлена, але втраченого не можна вернути.
У ділянці зрілости є ступені росту. Найкращою ілюстрацією служить людина, яка, хоч перебуває вже у дорослому віці, продовжує рости, розвиватися і дозрівати. Духовна людина, яка переживає доросле ставлення до Святого Духа, не має застою у своєму християнському житті, бо вона переживає процес зростання у своєму ходженні і Господом. У цьому житті ми ніколи не підіймаємося до плоскої височини, вище якої і поза якою вже не можна і мати успіхів. Отже, духовність — це зростаюче, доросле ставлення до Духа Святого.
Стан дитинства не повинен тривати довго. Нехай ніхто не намагається шукати сховища в обманній побожності, яка принижує або ігнорує процеси росту, які уможливили йому досягнути стану зрілости, яким він відмовляється дати признання. Фальшива покора є іноді причиною такого браку признання досягненої зрілости. Коли ап. Павло писав Перше послання до коринтян, то коринтяни були вже чотири чи п’ять років віруючі, і він сподівався, що за той час вони мали б бути духовними. Він ясно говорить, що під час свого перебування в них, він не міг говорити з ними, як із духовними людьми (бо тоді вони були немовлятами у Христі); але він вповні сподівався, що по якомусь часі, коли він напише до них цього листа, вони настільки змужніють, що він зможе звертатися до них, як до духовних (1 Кор. 3:1-2). Мине декілька років і мине дитинство.