Спочатку мені хотілося почати так:
“Якщо колись півтора-два десятки пасажирів захочуть відлупцювати нахабного водія маршрутки – я не буду його захищати”

Сьогодні я їхав маршруткою з Хуторівки на Виговського. На одній з зупинок люди на вулиці заходили всередину, а люди з маршрутки виходили назовні. Все було як завжди. Отож, водій відчинив задні двері, одна людина вийшла, і тут водій швидко зачинив двері. Він побачив дудуся-пільговика, який хотів зайти через задні двері. Але з салону через задні двері виходила жінка, і він майже прищемив їй носа – бракувало буквально чверть секунди. Вона не вийшла (двері зачинилися перед її носом), і тому почала вимагати відкрити двері. Водій відкрив, вона вийшла, водій швидко закрив двері – тепер вже перед носом дідуся. Той почав грюкати у двері. Люди в салоні почали обурюватися. Водій відкрив двері, дідусь зайшов і вигукнув кілька проклять на адресу водія. Секунд 10-15 вони обмінювалися погрозами, потім обоє заспокоїлися. Через хвилину водій сказав, що пільговики мають заходити через передні двері і показувати посвідчення у розгорнутому вигляді.

Те, що у Львові з громадським транспортом біда-бідося давно всім відомо.  Тільки лінивий не писав про це. Тут питання не як є (погано або дуже погано) а хто винен і що робити.

Є кілька способів вирішити ситуацію. Почну з неправильних.

Дуже неправильний спосіб. Писати “зрада” у фейсбуці, організовувати Майдани, бити поліціянтів, які захищають урядові будівлі. Тільки люди з критично низьким інтелектом можуть думати, що є якийсь хороший Президент, який змінить нам країну на краще, а наша роль – вигнати поганого Президента. Писати пости у соцмережах в окремих випадках має сенс, але далеко не завжди.

Просто неправильний спосіб. Ненавидіти водіїв. Водіям – ненавидіти людей. Отже, люди повинні думати, що водії – це монстри-потвори, які значно гірші за нормальних людей (пасажирів). Водіям треба думати, що принаймні всі пільговики або і більшість людей – монстри-потвори. Можна жити у цій неправді десятки років (що ми успішно і робимо) і так і померти. Від старості.

Правильний спосіб. Перестати шукати ворогів (зовнішніх і внутрішніх), а змінювати систему. Щоб змінити систему, треба а) знати як має бути б) знати як цього досягти. Одним з хороших рішень може бути електронний квиток. Щоб впровадити таку систему не треба мільярдів доларів. Звісно, певні кошти потрібні. Але у водія варто забрати кеш. Людина кладе на пластикову картку гроші, заходить у маршрутку, пікає при водію – апарат гроші знімає. Є і інші здорові рішення – автомати, які продають квиточки з датами і часом і таке інше. Можна вигадати свій велосипед, можна запозичити чийсь досвід. Пільговиками можна давати 20 чи 30 поїздок на місяць на їхню картку. Можна по іншому. Тобто рішення можна знайти – якщо є охота.

Зарплата водія не має залежати від потоку людей, або якщо має, то лише частково. Наприклад, він має стабільно отримувати зарплату 4000 грн + 10-20% бонусів. А бонуси можна зняти, якщо на водія є скарги. Але все це має бути чітко і ясно прописано. Максально прозора і справедлива система.

Другий крок – запровадження. Громада має тиснути (в хорошому значенні) на владу. В даному випадку на міську раду. Люди мають писати, дзвонити і приходити. Вони мають діяти злагоджено і обдумано. Вони мають створювати ГО і діяти через ГО. Або прямо. Або непрямо. Але головна суть – конструктивно впливати. Не нарікати. Не скаржитися. Не розганяти зради. Впливати на систему, змінювати її.

Я вірю щоб подібним чином має мислити кожен, хто хоче добра своєму місту чи країні. На жаль, суспільство не готове брати на себе відповідальність за свою долю і долю своєї країни. Значно простіше записатися у групу “пічмічмент ропошенку” чи якусь таку і без кінця і краю писати про зради, зради, зради.