Або чому ми з дружиною святкуємо народження Спасителя всього світу

Зараз я писатиму не про те, яке важливе народження Спасителя (хоча це так). І не про те, що суть свята (подія) важливіша за традиції (це теж так). Зараз напишу кілька слів, як можна гарно і доречно зустріти Різдво.

Спочатку про своє дитинство. Я народився і виріс у помірно-католицькій сім’ї, де шанували головні християнські свята – Різдво і Пасху. На Святвечір (6-го січня) готувалися страви і взагалі був такий собі цілий ритуал. Зазвичай ми святкували самі, без гостей – мама, бабця та я. Хоча час від часу нас у Сколе провідували мамині сестри з сім’ями зі Львова. У Сколе у нас родичів нема. Це був хороший час. Така собі хороша святкова суєта. Мама і бабця готували страви – не 12, але близько 8-10-и. Це були борщ з вушками, кутя, узвар, риба, завиванець, цвікли (буряк з хроном), вареники та ще деякі. Борщ з вушками я не особливо любив. Натомість всі інше – навіть дуже. Ми не дуже дотримувалися посту, але саме 6-го старалися м’ясне не їсти.

Отож, коли приходив потрібний час (перша зірка на небі) все зазвичай було готово. Страви клалися на стіл, а також свічка, сіль, часник. Ми починали їжу з молитви “Отче наш”, потім їли часник і сіль (щоб бути здоровим), а потім трішки куті (небагато, щоб не зіпсути апетит солодким), потім борщ з вушками і вареники. Ну потім вже – хто що хоче.

Це був чудовий час з кількох причин. По перше, багато їжі. В дитинстві таке траплялося нечасто, хоча я з цього проблеми не робив. Але таке різноманіття страв я бачав лише кілька разів на рік. Потім, коли всі вдосталь поїли – коляда, тобто різдв’яні пісні. Бабця моя знала колядки польською і українською. Одного разу у 2000-у році я навіть записав їх на касету, а потім оцифрував і досі маю. Колядувати, звісно, веселіше, коли є хоча б 5-6 людей. Так і було, коли нас відвідували мамині сестри (тобто одна з них з чоловіком і дітьми). Обидві водночас відвідували лише одного разу, наскільки пам’ятаю.

Телевізор на Святвечір ми не дивилися. По перше, не було потреби. По друге, років так 5 чи 7 він у нас майже не працював, а на новий не було грошей.

Ранок 7-го січня це один з моїх улюблених ранків. Важко пояснити чому. Ще є їжа з Святвечора. Канікули – до школи не треба. Сніг. Навколо гори. Все разом – це чудова атмосфера.

Я знаю, що багато людей дещо скептично ставляться до традицій. Традиції не погані самі по собі, просто інколи стають важливіші , ніж Слово Боже і Бог. Але вони мають місце – якщо в правильному ключі розуміти їх.

Цього року ми з дружиною запросили до нас 2 сім’ї. Всього було 13 осіб – 6 дорослих та 7 дітей. Було весело. Наталя приготувала страви, гості купили пампухи і фрукти. Молилися, їли і співали колядки. Хотіли (тобто я хотів) ще читати Євангеліє про Різдво – але на жаль забули. Переглядали відео про Різдво. Чудово провели час.

Отож, християнин має свободу – святкувати Різдво чи ні. Можна побавитися у нон-конформізм і на зло всім людям Різдво не святкувати. Але я б радив святкувати. Небагато є свят, де отак можна з друзями чи родичами зібратися.

Христос народився! Славімо Його!