Діти і алкоголь

Або що роблять підлітки, поки батьки не бачать

Йду з “Нової Пошти” по вулиці Караджича. 12-а година дня. Назустріч четверо підлітків, років по 14-15. Троє, двоє хлопців і одна дівчина, ведуть ще одну дівчину-підлітка. А та четверта – чи то дуже п’яна, чи то хвора – йти сама не може, очі закотила, руки-ноги не слухаються, її ледве ведуть, майже несуть. Підходжу, запитую, в чому справа. Ті троє мені відповідають хором: “все нормально, все нормально”. А я механічно йду далі. Через 3 метри розумію, що зробив неправильно. В голові проскакують різні думки – а якщо вона під наркотиком? А якщо її побили? Я розвертаюся і знову підходжу до них.

Поруч проїжджав водій на фургончику. Зупинився. Підлітки перконали його відвезти ту четверту, яку звали Галина, додому. Розповіли версію: ми йшли і знайшли її. Отаку п’яну, в кущах лежала. Ну ми дорослі починаємо догадуватися – компанія просто випила, і ця Галина випила забагато. Хоча … таке враження, що вона або дуже багато випили, або вино якесь було сумнівної якості. Харчове отруєння сталося, мабуть.

Під’їхала ще одна жінка на дорогій машині. Вона викликала швидку, потім поліцію. Ми занесли дівчину в котельню поруч – надворі -10, а стояти сама вона не може. Галина ця то слину з роста пускала, то блювала. Вона була не при тямі, майже нічого не говорила. Через 10 хв приїхала швидка, ще через 3 хв – поліція. Я побув ще кілька хвилин і пішов.

Ті троє підлітків, які були там, спочатку казали “мамі не кажіть”, “швидку не викликайте”, а потім зрозуміли, що справи кепські і почали дорослим дякувати.

Коли я був школярем, то у нашому провінційному містечку Сколе такі випадки були рідкістю. Думаю, що у 90-их вони були рідкістю і у Львові.