Людина чи держава?

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Є два підходи до сприйняття людини в державі. Перший підхід – коли цінується кожен індивід. Коли держава – це лише система, яка покликана забезпечити цього індивіда роботою, навчанням, медициною, можливістю заробляти і жити комфортно.
Другий підхід – коли в основі всього сама держава. Люди ж у ньому – маленькі шестерні. Цей підхід можна порівняти з вуликом бджіл. Там не цінується кожна бджола. Вони існують заради інтересів вулика. І якщо потрібно знищити частину бджіл (трутнів), то це буде виконано. Люди в такій державі можуть жити без якого-небудь комфорту, але вони будуть хвалитися тим, що у них зброю і їх бояться інші.

В СРСР ми всі жили в такій державі. У той час, коли в інших країнах випускалися якісні автомобілі, побут.техніку, люди мали можливість заробляти і будучи пенсіонерами подорожувати по світу, наші люди раділи тому, що ми перші полетіли в космос і у нас наймогутніша зброя. Але при цьому жили без туалетного паперу. Я і сам радів тому, що моя країна така велика і сильна. І не розумів, що наявність туалетного паперу – це не розкіш. Та й про існування її я і не чув. Був упевнений що в усьому світі використовують газети.
Примітно, що країни де намагаються цінувати кожну людину – це країни на які, свого часу вплинуло Євангеліє. Там були євангельські пробудження і Біблія вплинула на політику. Виняток – Німеччина в період фашизму.

Країни ж з підходом як в бджолиному вулику – це країни які прославляють своїх тиранів, де знищення мільйонів своїх громадян вважається необхідністю заради інтересів держави. Країни з тяжінням до тоталітаризму. Де демократія щось не зовсім здорове. Де наявність думаючих віруючих викликає серйозну стурбованість. На щастя для цих держав, не всі віруючі християни думають і чинять опір авторитарної політичної влади. Багато цілком лояльні і в усьому готові підтримати царя – вбивцю. Так було в Німеччині, коли тисячі християн зігували на портрет Гітлера, так було в СРСР, коли християни писали доноси на своїх братів і сестер, так відбувається і сьогодні, коли закликають молитися про добробут свого царя – вбивці. Церква не завжди є пророком. Часто – вона поводиться як повія і пишається цим. Чи не про це говорив улюблений Апостол Христа: Не любіть світу, ні того що в світі?

До слова, і в євангельських церквах існують ці два підходи. Або церква – це спільнота, де цінний кожен її член. Або ми більше схожі на авторитарну секту. І багатьом подобається бути саме в церкві другого типу.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s