Весільне фото

У неділю вранці ніщо не віщувало біди. Був звичайний день і ми з дружиною і нашою маленькою донечкою поспішали на богослужіння. Ми вийшли з дому десь о 10.05 і сіли на тролейбус №9. Проїхали кілька зупинок і вийшли на Степана Бандери – там неподалік наша церква.

Коли я вже вийшов з тролейбуса – я автоматично запхав руку  у кишеню, щоб за звичкою поперебирати пальцями ключі. І тут я відчув, що на моєму пальці нема обручки! Мене немов вдарили грім і блискавка! Це був шок, хоча б тому, що обруча коштує гроші. Вона була з щирого золота, хоча і не хто-зна яка дорога.

Я сказав дружині, що я, схоже, загубив обручку. На пальці і в кишенях її дійсно не було. А зняти просто так десь я її не міг – не маю такої звички. Навіть душ чи ванну я приймаю з обручкою. Наталя пильно подивилася на мене, гадаючи, що я просто піджартовую з неї. Але ніяких жартів – обручки справді не було.

Після служіння в церкві я вже складав план – написати оголошення у фейсбук-групу “Варта1” та електронного листа у Львівелектротранс. Раптом хтось знайде мою обручку у тролейбусі – може і віддасть. Чесні люди ж ще не перевелися, правда? Я навіть думав про винагороду – 300 гривень це досить чи малувато?

В голові крутилися різні думки. З одного боку, я добре знаю, що шлюб – це не обручки. Це не штамп у паспорті. Не вінчання у церкві. Не інтимне життя, не діти, не одне прізвище на двох і не спільне домашнє господарство. Зазвичай шлюб супроводжують всі ці елементи, але шлюб це щось інше. Шлюб – це дружба і партнерство на все життя – одного чоловіка і однієї жінки. Це добровільна обопільна згода бути сім’єю – а все решта, тобто обручки, штампи, вінчання і т.д – може бути, але не є суттю шлюбу.

Звісно, ми свій шлюб два роки тому чемно зареєстрували. У нас є свідоцтво. Ми брали шлюб у храмі – було аж 50 свідків. Ми казали клятви – це всі бачили і чули. Ну і у нас народилася донечка. А ще у нас спільний бюджет. І ще багатьо всього такого.

Але шлюб це все ж таки щось інше. Це рішення бути однією сім’єю, однією плоттю, як читаємо про Адама і Єву.

Отож, повернімося до обручки. Я знав, що є маленький шанс, що вона десь вдома. Де б це могло бути? Вдома я зайшов у спальню і перевірив ліжко. Чесно кажучи, моя віра була дуже крихітною – я робив це для годиться. Але обручка була там – вона просто лежала під ковдрою. Схоже на те, що я просто якось випадково зняв її вночі і не відчув цього.

Зараз, коли я пишу ці рядки, обручка на моїй руці. Але навіщо вся ця історія? Я зрозумів для себе – все так, попри правильні відповіді, ми трохи прив’язані до речей. Нам хочеться все життя прожити з тою обручкою – отак, щоб вона всі 30,  40 чи 50 років (це як Бог дасть) – була на пальці. Щоб це була “та сама обручка”, яку дружина наділа в день вінчання.

Але шлюб, це все ж таки щось значно більше і краще за просто красиву обручку.