Сьогодні в наші двері подзвонили вони…

Фото з інтернету

Фото з інтернету

Сьогодні в мої двері подзвонили вони… Коли ми з дружиною почули дзвінок – здивувалися. До нас вкрай рідко хтось заходить без попередження. Ще минулого року – раз чи два дзвонили сусіди з блоку – хтось замкнув зовнішні двері і вони не могли потрапити в свою квартиру, бо не мали ключа.

Але сьогодні це були не сусіди. Не поліція. Не пожежники. І не з військомату. Це були вони – адепти міжнародної організації Свідків Єгови.

Вони запитали мене, чи хочу я бути впевненим у своєму майбутньому та майбутньому моїх дітей. Якби я вчора народився, мабуть відповів і продовжив розмову. Авжеж, всі хочуть. Тема цікава, можна порозмовляти. Тільки до болю відчувається, що є 5-6 стандартних заготовлених питань для зав’язування розмови. Я так розумію, врешті-решт, ціль – щоб людина стала частиною організації. Бо спасіння в організації.

Зі свідками можна говрити багато про що. Насправді, дві жіночки, які прийшли до мене, були доволі милі і приємні. Гарно і скромно вдягнені, обидві у довгих спідницях. Мені подумалося, що в житті свідки, мабуть, дуже люб’язні люди. Мабуть. Можливо, жінки-свідки дуже слухняні своїм чоловікам. Не знаю.

Якби спасіння було доступним через доброту і порядність – свідки мали б чудові шанси. Зрештою, десь так вони і розуміють це питання – вони в “правильній” організації і мають хороші шанси на Небо. Але ніхто не знає, ніхто не впевнений.

Багато-хто з “підкованих” протестантів полюбляє розмови з свідками. Часто з ними можна побалакати про грецький текст Ів. 1:1 абощо. Ну, Ісус Бог чи бог. Або є то пекло чи нема. Тепер свідки вже навіть в текстології трошки розуміються. Щоправда, це виглядає як приклеїти до грецього тексту те, чого там ніколи не було. Організація розвивається, стає більш освіченою, але по суті вчить єресі, давно-давним засудженої на Вселенських Соборах.

Мені ж особисто цікаво думати про інше. Де були свідки до народження засновника культу Чарльза Расссела? Будь-яка адекватна людина скаже, що їх не було. А були окремі люди, які вірили не так, як Вселенська Церква. Ці люди були час-від-часу і де-не-де. Тобто на ніяку вселенськість вони претендувати не можуть. Це були окремі маргінали, які були десь там. Їх називали “єретики” і засуджували на Соборах.

Ви можете запитати мене, де були протестанти до народження Лютера. Але постривайте, ніхто ж не навчає (точніше, я не навчаю), що спасіння у протестантизмі абощо. Коневі зрозуміло, що спасенні завжди були у східній і західній церкві. Я ніколи не чув від вчителів протестантизму, що Августин чи Іоан Златоуст не були спасенними. Ніхто не ставить під сумнів рішення вселенськийх соборів – Нікейського, Халкедонського.

Церква не виникла у XIX столітті. Не виникла вона і у XVІ столітті. Вона була з часів апостолів. Протестанти не прилетіли з космосу – це були служителі різного рівня у католицизмі, які підтримали сотеріологію доктора католицького богослів’я Мартіна Лютера. Європейський протестантизм не з повітря взявся. Це не був клуб далеких до церкви світських людей, які “відкрили для себе Біблію”.

Абсолютна більшість протестантських церков мають спілкування одна з одною. Свідки ж це культ який прийшов нізвідки. І з яким ніхто не мав і не має спілкування. Закритий клуб. Але успішний – у світському сенсі. 8.5 млн за 150 років – це не дуже погано. Здається, метод, ловити людей на вулиці чи приходити до них додому не такий уже поганий. Принаймні, якби вони продавали якийсь непотріб – були б дуже успішними. Світого роду такий мережевий маркетинг.

Отож, я спілкувався в житті разів 40 зі свідками. Звичайно, сторонньому спостерігачу це може видаватися як “А каже, що Б не має рації, а Б, що А”. Але це трохи не так. Я не бачу і не відчуваю у свідків богослів’я як такого. Його просто нема. Звичайно, є якесь вчення про Бога. І це нібито і є богослів’я. Але це швидше механічний набір тез. Але я відчуваю і бачу богослів’я католиків, православних і протестантів. Хоча я можу і сильно з ними не погоджуватися – з усіма трьома. Але я відчуваю певне богошукання. Тут не так.

Під справжнім богослів’ям я маю на увазі світоглядно-філософську систему поглядів, яка переплітається з знанням з Біблії про Бога і духовний світ. Така система є гармонійна і внутрішньо стійка. Колись в якійсь книжці я прочитав, що богослів’я – це свого роду християнська філософія.  Що ж, непогане визначення, як на мене. І бути християнином – це означає мислити біблійними божими категоріями, знати Бога і “доторкнутися” до Його єства душею і духом. Тільки той, хто пережив цей досвід, може розуміти, про що я.

Недавно у мене випала нагода спілкуватися з трьома дівчатами з руху Тезе. Вони приїхали з Тернополя у Львів. Дуже милі хороші дівчатка. 16, 17 і 20 років. Але у розмові з ними я не відчув, що вони познайомилися з найпрекраснішою Особою у Всесвіті – їхнім Богом і Спасителем. Ми говорили про різне. Я намагався вести розмову до Христа, натомість мене традиційно запитували про Марію і сповідь. Звісно, у різних гілок християнства можуть бути різні парадигми. Не обов’язково думати правильно про сповідь, щоб бути спасенним. Але коли людина говорить нібито про Бога, але по суті про навколохристиянські теми – я відчуваю, що з життєдавцем духовного життя вона так і не познайомилася.

З одного боку, розумію бажання священиків тримати молодь в церкві. В Галичині сплеск католицької релігійності. Європейців запрошують сюди, наших – туди. Мій імейл якось потрапив у якусь розсилку – і тепер мене регулярно кличуть в Європу. Реколекції, двіж і все таке. Такі собі активіті – щоб не було скучно. З іншого боку треба визнати – відроджені люди (і молодь закрема) у католицизмі є.

Недавно я почув про одного хлопця, якому колись давно я свідчив про Христа. Я вже і не пам’ятаю, коли та як я свідчив. Тоді він не сприймав. Але я і цього не пам’ятаю – але він запам’ятав. А потім, через кілька років, він увірував. І не через протестантів, а католиків. 

Знаю і про інший цікавий досвід. Молодий хлопець поїхав навчатися у університет в Європу. Там від протестантів почув Євангеліє і увірував. Але коли повернувся, вирішив, що його місце … в православ’ї. Протетестанти і католики, як він вірить, не частина церкви. А за межами церкви, як ми знаємо, спасіння нема. Тому він у православ’ї. Але про Христа почув від протестантів. 

Все це (рух Тезе і т.ін.) не погано само по собі, і навіть може бути добре, якби не одна біда – дуже рідко це супроводжується вірою в Євангелію. Все ж таки для типового католика Євангеліє – це “книжечка”. Це не Добра Новина, яка змінила його життя раз і назавжди, і яку він дуже хоче всім нести. Є духовне життя, а є релігійна імітація. На жаль, між ними велика прірва.

Таку ж релігію несуть свідки. Якби вони несли нову психологію, філософію чи нову політичну, економічну парадигму – я не маю нічого проти. Тобто я міг би не погодитися  і пояснити, чому. Але як можна наново відкрити християнство ще й не будучи частиною цього християнгства? Хіба так буває?

А змінює життя Євангеліє, а не запрошення стати адептом організації. Спасіння не у баптизмі, а у Христі Ісуса. І хороший баптист кличе людину до Христа, а не до баптизму. Христос помер за всі гріхи всього світу – це і є Добра Новина, яка може змінити життя людини. Пережити і усвідомити те, що Бог з’явився в тілі, щоб ти жив вічно з Богом.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s