Стара тема: краще досягнути багато людей, чи мати мало, але вірних?

Нещодавно я став очевидцем і навіть учасником дискусії, яка стосувалася теми розвитку церкви та успішності служіння. Питання стояло так: як правильно розвивати церкву, як ставити цілі. Один з варіантів, які пропонувалися, звучали так: “через N років мати/досягати M людей”. Зав’язалася дискусія, наскільки правильно так мислити і планувати. Чи можемо ми Духу Святому сказати, скільки людей і коли навертати до Христа?

У свій час я мав можливість спостерігати за служінням різних церков. Я бачив служіння вітчизняних та інозмених місіонерів.  І зробив для себе такий висновок: ми часто створюємо штучну дихотомію. Ми придумуємо систему так, ніби є лише дві моделі – в одній троє вірних людей, а в іншій сто, двісті чи тисяча невірних прихожан.

Життя ж показує, що вірність проявляється не у стабільному прихожанстві, а в учнівстві, яке проявляється у служінні. А вірне служіння Богу матиме плоди. Тому це дуже дивна і ненормальна ситуація, коли троє (п’ятеро, семеро) людей багато років ходять на служіння, але церква не росте кількісно (і якісно). Вірність матиме плоди. Бо якщо вірно молится за спасіння людей, то Бог благословить і дасть тих людей. Якщо вірно свідчити – будуть навернені до Христа душі. Якщо вірно Богу навчати – будуть змінені життя.

Але часто (на жаль) ми під вірністю розуміємо не так вірність Богу, як вірність моделі, людському прикладу. Можна вірно робити щось, що не дуже важливо для росту церкви. Вірно, але неефективно.

Звичайно, я не думаю, що правильно складати мега-плани росту церкви. Але  і неправильно не мати бачення на служіння взагалі. Церква яка йде в нікуди, прийде в нікуди.

Тому вірність – це не просто постійність. Це не просто багато років приходити і протирати штани-спідниці на церковній лаві. Вірність – це постійно і системно досягнати Божих цілей Божими шляхами. Не просто Божих цілей, але і Божими шляхами. Саме такої вірності очікує від нас Бог. І саме така вірність дасть плоди – у свій час.