Сергій Чепара

Роздумуючи над питанням “Чи помер Ісус Христос за всіх, чи лише за деяких” нам треба розуміти, що воно не стоїть осторонь інших питань. Майже завжди, розбираючи ці та інші складні богословські проблеми рано чи пізно ми прийдемо в точку, яка сполучає Бога і людину, а якщо точніше — Божу суверенність і людську волю.

Отже, за кого помер Христос? Є кілька способів вирішити це питання. Я пропоную почати з трохи нетрадиційного і поговорити про євангелизм. Євангеліє — це добра новина про Ісуса Христа, який помер за гріхи. За чиї гріхи? Припустімо на мить, що Христос помер не за всі гріхи, а лише за гріхи Церкви (або ж тих, хто увірують). Як правило така позиція майже завжди поєднується з іншою — суверенний Бог безумовно обирає одних на засудження, а інших на блаженство. Про правильність цього погляду ми поговоримо трохи пізніше, а зараз повернімося до євангелизму — як звіщати Христа. Ось місіонер приїжджає у нову країну і зустрічає місцевих мешканців. Йому, місіонеру, треба звіщати про Христа — хто Він такий і чому Він помер. Але як сказати це людині, про вибрання якої ти нічого не знаєш? Христос помер за тебе? Але місіонер цього не знає. Христос помер за обраних? А я обраний? Мені здається, що це доволі дивний діалог, і ми не зустрічаємо чогось такого на сторінках Біблії.

Отже, євангелизм наш буде суттєво ускладнений. Дехто скаже, що не наша справа заморочуватися такими питаннями при євангелизмі, важливо просто виконувати велике доручення. Але тут виникає питання — як може бути у Божому всеохопному плані якась логічна суперечність? Як може бути логічний парадокс у досконалій Божій сотеріології? Автор цих рядків вірить щиро у такі дві речі: логіка є частиною Божої мудрості і існує вічно, а тому все, що робить Бог, мудре і логічне. Бог не є Богом абсурду або хаосу. Бог є досконала святість і правда. Бог не є Богом парадоксів. Друга річ — це те, що людина зіпсована гріхом і тому її здатність розуміти Божу логіку суттєво постраждала. Це не означає, що ми не можемо розуміти Бога чи духовний світ взагалі, але гріх, навіть у житті християнина, суттєво впливає на це. Проте у Біблії є низка віршів, які говорять нам про те, що нам даровані мудрість Божа і розум Христа. Якщо людина, навіть на рівні своєї людської логіки бачить проблему в логіці — проблема таки є. Божа логіка не діаметрально протилежна людській, а охоплює людську, але є вища за неї. Тому якщо ми бачимо проблему в сотеріології — очевидно, ця проблема існує.

Повернімося до Христа та Його смерті за всіх. Чому помер Христос? Ів. 3:16 та і безліч інших текстів говорять, що любов Отця до світу спонукала Його послати Сина як жертву, ягня за гріхи. Чи любить Бог всіх людей? Певно, що так — адже всі люди Його твориво. Якщо Бог любить усіх, то як можна вважати, що Христос помер лише за деяких? Чи слова “бо так Бог полюбив світ” означають не щось інше як “бо так Бог полюбив всіх людей”? Будьмо чесні: “Христос помер лише за деяких” випливає не так з текстів Святого Писання, як з герменевтичних викрутасів, а якщо ще точніше — з певного упередження, що Бог суверенно вибрав одних туди, а інших сюди. А це у свою чергу випливає з дещо дивного, як на мій погляд, розуміння суверенності. Суверенність Бога це незалежність буття Бога. Тобто Бог існує, і це факт, на який твориво жодним чином не може вплинути. Це стосується і Його відвічних постанов — але вже тут треба бути дуже обережним. Божий план — це спасіння через віру в Христа. Бог знає минуле, теперішнє і майбутнє, тому що Він творець часу. Але не тільки — ми можемо сміливо піти далі і сказати, що Бог активно діє всюди і завжди — в усі часи. “Бог вже у майбутньому” це досконалий вислів правди, бо для Бога майбутнє не є таким, як для нас (невідомим, загадковим, часто лякаючим). Отож, суверенність Божу треба розуміти не як бажання Бога бути контролером всесвіту аж до найменших деталей. Звичайно, Боже провидіння охоплює все і всіх. Але коли Бог створив людину, Він Сам, суверенно і добровільно, обмежив свою суверенність — вірте або ні. Якщо комусь це здасться применшенням Бога, то я можу сказати наступне: применшенням Бога для мене є твердженя, що Бог не міг цього зробити. Так, Бог створивши людину, Сам Себе обмежив. Коли Бог пообіцяв Аврааму, що розмножить його насіння — Бог Себе обмежив. Тепер, після цієї обітниці, Бог вже “не може” не зробити те, що обіцяв. Тепер суверенний Бог “змушений” розмножувати насіння Авраама.

Звісно, ми розуміємо, що це лише наші людські і дуже скромні спроби осягнути Бога. Це наші спроби нашою людською мовою мислити про небесне.

Повертаючися до жертви Христа. Дехто каже, що якщо Христос помер за всіх, а всі явно не будуть спасенні, то жертва Христа була частково марною — адже більшість її просто не прийняли. Що ж, пояснимо цю річ. Христова жертва безцінна, і Його страждання та смерть ніяк не можна зважити чи поміряти. Досконалий Бог став людиною і помер на римському голгофському хресті. Нема такого числа, яке покаже чи оцінить вагу цієї жертви. Нескінченність більша за будь-яке число. Тому, коли кажемо “Христос помер за всіх” ми не маємо на увазі “за точно таку кількість людей, яка жила, живе і житиме”. Бо навіть якби гіпотетично жило вдесятеро більше людей — Христової жертви було б достатньо. Тут кількість не грає жодної ролі.

Звичайно, я можу погодитися, що жертва Христа набула особливого значення саме для Церкви. Але не тому, що стосуєтсья лише Церкви. Християнин, який увірував в Христа, застосував щодо себе спасіння, приготоване для всіх і кожного. Потенційно спасіння є доступним всім, але набуває фактичного значення лише для тих, хто вірує. Спасіння у Церкві, так би мовити, актуалізується.

“Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу. ” 1 Ів. 2:2. Рухаючися шляхом викрутасів ми можемо дійти до того, що “весь світ” це “християни по всьому світу”. Але стривайте — Апостол Іван написав саме “весь світ”. Навіщо надягати свою сотеріологію на цей вірш?

“Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали. ” Рим. 6:17. Тут Апостол Павло прирівнює віру до послуху. Під наукою розуміємо Євангеліє Христа. Отож раби гріха (воля яких мала би бути цілком і повністю скована) все ж таки якось та й спромоглися послухатися Євангелії. Ми не читаємо тут, що суверенний Бог просто запхав їм у розум цей послух чи віру. Це було б нечесно щодо Павла — адже він такого не писав. Я повернувся до теми вибрання, оскільки воно суттєво впливає на те, за кого помер Христос. Людина має здатність послухатися (повірити). Але людина і має здатність відкинути. Хіба може жертва Христа, яка мала б стосуватися лише обраних, так залежати від людських виборів?

Ворогом справжньої духовності є гіпердуховність. Якщо людина свято переконана, що суверенність Бога є відповіддю на всі питання, то дискусія, мабуть, буде марною. Суверенність Бога, хоч і є темою Біблії, завжди має гармоніювати з його іншими рисами — святістю, справедливістю, любов’ю. Бог не тиран, яикй просто так, свавільно кидає одних на вічні муки, а інших бере до Себе. Праведість і справедливість Божі є справжніми, а не номінальними. У Всесвіті нема істоти, подібної Богу, тому ми не можемо прирівняти Його до когось. Але нам треба розуміти, що Бог не просто робить будь-що, а потім називає це правдою. Бог називає речі своїми іменами. Він не жорстокий диктатор, який називає криве рівним, але залякав усіх, хто з цим незгідний. В процесі духовного росту і пізнання Бога людна здатна багаторазово пересвідчуватися у Божій правді. Християнин може і повинен пізнавати прекрасний Божий план. Якби всі прямі сходилися і точці “тому що Бог суверенний. кінець дискусії” – богослів’я не мало б жодної користі чи вартості. Але ми маємо Біблію, і ми маємо Духа Святого, щоб пізнавати глибини Божі. Щоб занурюватися у Його прекрасний план та смакувати деталями цього плану.

Тому ми, християни, можемо на весь світ сміливо проголосити, що Христос помер за всі гріхи всього світу. Кожна людина може знайти в ньому Спасителя “Людина й худобу спасаєш ти, Господи” (Пс. 35:7)