Брати Капранови про гендерну рівність

Дмитро та Віталій Капранови

Дмитро та Віталій Капранови

Нас давно тривожить питання: чому гендерці такі нервові, а часто навіть агресивні?
Здавалося б – дискутуй собі, а ні – одразу образи: “сексизм”, “мізогінія”, “скрєпи” на кожне слово.

І от днями ми зрозуміли причину. Ні, справа не у проблемах особистого життя, як дехто вважає. Проблема значно ґрунтовніша.

Згадаймо, що фемінізм та ідеї гендерної рівності почалися зі світлого образу пригнобленої жінки, яка позбавлена прав на все: на політику, на кар’єру, на власне тіло і т.д., але якщо дати їй ці права – тут і настане всезагальне щастя.

Треба віддати належне – боротьба призвела до швидкого прогресу у захисті прав жінок як на роботі, так і в політиці. За кілька десятків років законодавство більшості країн змінилося настільки, що жінка й справді отримала рівні права. Жінки керують країнами та корпораціями, літають у космос і отримують Нобеля.
Здавалося б, перемога?

Ні. Справа у тому, що попри отримані права жінки в масі своїй не проявили надто великого бажання конкурувати з чоловіками у традиційно чоловічих справах – точніше, проявили, але не всі. Процент жінок у владі більшості країн ніяк не відповідає проценту жіночого населення. Процент жінок у важкій атлетиці та боксі ще менший, не кажучи вже про процент чоловіків у традиційно жіночих царинах – вихованні дітей, домашньому господарстві.

І тут настала криза – реальні жінки виявилися зовсім не такими, як їх малювали собі ідеологині фемінізму. “Сильна і рівна жінка, пригноблена самцями” виявилася досить рідкісним екземпляром. Розчарування? Ще й яке! Одна Тетчер, ба навіть Тетчер разом із Мей не можуть затулити мільйони німфеток та домогосподарок.

Це був переламний момент у гендерній ідеології – від захисту прав реальних жінок вона перейшла до нав’язування своїх уявлень про те, якою має бути жінка.

Саме тоді гендерці стали нервовими – самі подумайте, ти борешся за цих, прости Господи, жінок, а їм пофіг твоя боротьба! Саме тоді з’явилися принизливі визначення для тих жінок, які не відповідають вигаданому світлому образу і не поділяють гендерних ідей. Саме тоді за браком реальної дискримінації було вигадано нові явища – “позитивна дискримінація” та навіть “дискримінація, яка не відчувається”.

Світ виявився не таким, яким ти його собі малював, а люди – не гідними боротьби за них! Що може бути гіршим?

Усі ці квотування жінок у політиці, громадській діяльності – пряме свідчення такої кризи. Намагання примусити батьків виховувати дівчаток так, щоб вони не були дівчатками, щоб не розчаровували ідеологинь фемінізму – чітка ознака кризи гендерного руху. Він припинив боротися за права реальних жінок, бо вони вже гарантовані навіть в Україні, і почав обстоювати виведення шляхом виховання нового різновиду людей.

Мусимо засмутити гендерних діячів та діячок – вони не мають ексклюзиву. З нас уже намагалися виховати “нову общность людей – совєтскій народ”. Нічого не вийшло. І тут також не вийде.

Більшість феміністок – нормальні розумні люди, і вони це теж розуміють. Тому й нервуються. Бо вигадати всесвітню зраду самців, які силоміць з дитячих ясел не допускають жінок до реалізації їхніх прав, значно легше, ніж погодитися, що ідеальний образ жінки, сформований фемінізмом, не відповідає дійсності.

На це вже наразилися комуністи зі своїм моральним кодексом будівника комунізму, щоправда перед тим вони вбили мільйони людей. І не хотілося б, щоб прозріння приходило за таку ціну.

Дмитро та Віталій Капранови
(з соцмереж)

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s