Отже, як ми проводимо час з дитиною. Насправді нічого особливого немає, більш-менш так, як в інших сім’ях. Тобто ми з нашою дитиною граємося, читаємо їй казочки, іграшки в неї звичайно є – кубики є, м’які іграшки, Пеппа, Міккі Маус. Наталя з Францішкою також ходили у басейн на на Кіндер-мюзік.

Як ми поєднуємо роботу і час з дитиною? Інколи ми запрошуємо дівчинку посидіти з нашою Францішкою але так буває не часто.

Я і моя дружина викладаємо мови в Скайпі тому ми стараємося робити розклад таким, щоб допомагати один одному з дитиною. Наприклад коли викладає моя дружина, я з дитиною, коли я працюю – Наталя з дитиною, але буває так, що ми працюємо обоє одночасно.

Інколи я викладаю українську мову як іноземну, а Францішка сидить у мене на колінах або бавиться біля мене, а буває навпаки – Наталя і працює і з дитиною.

Я і моя дружина, ми обоє віримо, що важливо правильно організовувати свій час і час дитини. Ми дотримуємося розкладу. Зазвичай наша дитина йде спати о 21-ій годині. Звичайно, бувають винятки.

Стосовно підйому, тут буває по-різному – інколи це 7:30, інколи 8-а година, а інколи так буває, що дитина спить аж до дев’ятої години. Ми знаємо, що деякі сім’ї піднімають дітей за розкладом. Ми так не робимо.

На нашу думку, важливо, щоб кожен з батьків – і тато, і мама були більш-менш однаково залученню виховання і догляд за дитиною.

“Тато заробляє гроші а мама з дитиною” – це модель багатьох сімей. Звичайно, в різних сім’ях є різні ситуації, і це також може бути варіант. У нашому випадку ми обоє заробляємо гроші і обоє проводимо час з дитиною.

Ми також дотримуємося думки, що для дитини однаково важливо і любов і дисципліна. Зараз така тенденція у суспільстві, багато батьків вважають що дисципліна, це щось неправильне і нездорове. Ми віримо в те, що дисципліна, якщо вона застосовується з мудрістю і любов’ю і тоді коли на це є об’єктивні причини, має своє місце.

Моя дружина кілька років жила в Західній Європі до того як ми познайомились, і ми обоє вважаємо, що в Західній Європі батьки в деяких питаннях мають більше мудрості у вихованні. Звичайно не у всьому, але в деяких питаннях варто запозичувати їхній досвід. Наведу приклад: більшість батьків у Західній Україні досить тепло одягають дітей, коли надворі навіть 22-25 градусів, діти одягнені так, ніби надворі 18. Тобто вони одягають помітно тепліше своїх дітей, ніж одягнені доросл. На нашу думку це неправильна практика. Дітей треба одягати більш-менш так само як і дорослих.

Інший приклад: якщо дитина йде гратися на вулицю і там є пісок, травичка, трохи бруду, звичайно, то вона повинна бути одягнена відповідно. Її одяг не має бути дуже чистим і це нормально. Коли дитина буде гратися і потім стане брудною – це частина її дитинства. Це нормально. Інша справа, коли дитина йде до церкви чи ще кудись – потрібен чистий гарний одяг. І такі речі треба розрізняти. Натомість, у нашій країні дуже часто батьки одягають дитину дуже гарно і потім забороняють їй вільно гратися у пісочку чи ще десь. Це трохи дивно наш погляд.

Ще один приклад. У нашій країні багато батьків намагаються так робити, щоб дитина якнайшвидше почала сидіти чи ходити. Наша дитина почала сидіти і ходити трошки пізніше, ніж інші діти і ми не бачимо в цьому жодної проблеми. Одні діти починають ходити до року, а інші – у рік і два місяці, а інші ще трохи пізніше. Це все нормально. На нашу думку це має відбуватися природно.

Ще одне дискусійне питання – це щеплення. В Україні доволі багато людей проти щеплення.Так само багато наших друзів проти щеплення. Ми думали про це і вирішили, що аргументів за щеплення значно більше ніж проти щеплення. Звичайно, завжди є певні ризики, але на нашу, думку якщо діти не будуть щеплені, цих ризиків значно більше і вони значно серйозніші. Тому наша позиція – щеплення, в цілому кажучи, річ корисна і потрібна.

Поради татусям.

Ну насправді я думаю дуже багато всього стосується цінностей людини. Тобто якщо для людини сім’я-дружина-діти є цінністю, тоді завжди буде час на сім’ю і дітей. Якщо гроші-робота-кар’єра цінність, тоді завжди буде час на роботу та кар’єру. Звичайно І те і інше важливе але одне не замінить інше.

Я не думаю, що тато має брати участь абсолютно в усьому що стосується дитини, але все ж таки він має брати участь в багатьох моментах. У нас чомусь часто пропонують крайності – одна модель – тато нескінченно далекий до дитини, все робить мама, інша модель – тато залучений абсолютно в усе, що стосується дитини. Що ж, з тих двох крайностей, на мою думку, краще, коли тато залучений більше, а не менше. Але є такі питання, які вирішує тільки моя дружина. Наприклад тільки вона готує дитині їсти, але я регулярно годую дитину. Так само моя дружина відповідає за календар щеплень. Тобто в цілому ми однаково думаємо про щеплення, ми обговорюємо щеплення, але вона більше глибше знає всі нюанси, що там і після чого.

Ще одна хороша порада – дитина з народження має бачити батьків як одну команду. Тобто вона має розуміти що “тато це мама мама це тато”. Що я маю на увазі: рішення тата і мами завжди мають бути спільні. Вони мають діяти як одна група, одна команда. В голові у дитини має бути розуміння, що не можна маніпулювати батьками. На жаль часто так трапляється, коли один з батьків добріший і дитина це відчуває і використовує. Так не може бути. Важливі рішення батьки мають приймати разом, а потім кожен із них – і тато і мама мають сильно відстоювати їх. Тобто, наприклад, якщо дитині сказали, що це і це робити не можна, то потім дитина не має йти до когось із двох батьків і знову просити дозволу. Тобто якщо це сказали батьки – це сказали батьки, не важливо, хто саме.

Наша сім’я також вірить що участь бабусь і дідусів у вихованні має бути помірною. Вона не має бути нульова, але вона не має бути надто висока. Що ми маємо на увазі? Ми маємо на увазі, що інколи дитину виховують бабусі і дідусі значно більше, ніж батьки. Це не є добра тенденція. Або інша ситуація, коли батьки віддають свою дитину чи своїх дітей на літо в село на всі три місяці. Звичайно, в селі є більше умов для дитини. Там можуть бути свіжими молоко-повітря-вода, можна гуляти, гратися. Це все чувдово, але інколи це просто так виглядає, що батькам дитина трошки заважає у місті. І оце вже не дуже добре.

Наші батьки мають поважати наші методи виховання. Це не означає, що вони не можуть давати поради чи висловлювати свою думку. Звичайно вони можуть, але в той же час мої і дружини погляди на виховання дитини трошки відрізняються від поглядів її батьків і моїх батьків. І в кінцевому результаті саме ми з Наталею відповідальність за виховання нашої дитини.

Ще одна порада – дитина не повинна ніколи бачити суперечки в сім’ї між татом і мамою. У дитини має скластися враження, що мама і тато завжди живуть в мирі. Вони завжди думають однаково, вони допомагають один одному. Це дуже важливо. Звичайно, в сім’ї виникають конфлікти і не завжди тато і мама думають однаково. Але всі ці конфлікти треба вирішувати не при дітях, а наодинці. В жодному випадку дітей не можна втягувати в конфлікти.

Ще один момент, але це мій особистий досвід. Я думаю, в інших батьків може бути по-іншому. Коли наша Францішка народилася, я особисто не відчував одразу якоїсь величезної любові до неї. Тобто я розумів – це моя дитина, я її люблю, я буду її виховувати, але таких великих емоцій захмарних не було. І я так думаю, що в багатьох татів може бути щось подібне. Любов проявляється згодом.

Коли дитині було вже 6, 8, 10 місяців, я значно більше і сильніше відчував, що люблю її. Мені більше хотілося обійматися, проводити час, розказувати казки і так далі. Я маю на увазі, що можливо, мами повинні розуміти, що для деяких татів це складно – одразу мати такі великі ніжності до дитини. Можливо, татові треба дати трохи часу.

Наша сім’я також думає що виховання хлопчиків і виховання дівчаток це трохи різні виховання. Звичайно, є багато спільних ідей, принципів,  але зараз у суспільстві вважається, що нема різниці хлопчик чи дівчинка. Нам такий погляд не подобається. Нам на нашу думку, він неправильний. Тобто, ми віримо в те, що ставлення батьків до дівчинки і ставлення батьків до хлопчика має бути трохи іншими. Я вважаю що батьки мають виховувати у дівчинці ніжність, жіночність, саме такі риси як і більш властиві жінкам. А от у хлопчиках треба виховувати мужність, вміння приймати рішення, відповідати за свої слова. Знову ж таки, тут не треба якогось фанатизму, все має бути мудро.

Ще до того як ми одружилися, ми вирішили, що наші діти повинні знати принаймні одну, але краще дві іноземні мови. Тому ми включаємо нашій дитині в “Свинку Пеппу” німецькою мовою. Чому німецькою? Ми хочемо, щоб вона змалечку чула німецьку мову і звикала до німецьких слів. Зараз англійська мова є міжнародною, дуже популярна всюди, тому ми не хвилюємося про англійську. Швидше за все вивчити її можна буде у Львові чи ще десь, а от друга іноземна – це вже питання. Тому зараз на цьому етапі ми включаємо мультики для дитини німецькою мовою.

Наша сім’я також вважає що матеріальна частина забезпечення дитини не є головною. Звичайно, це важливо щоб дитина мала хорошу корисну їжу, взуття, одяг, щоб вона відпочивала, гралася, щоб у неї були іграшки. Все це потрібно і доречно. Але все ж таки це не головне. А головне, щоб вона відчувала любов з одного боку, з іншого боку щоб вона від батьків отримала певні моральні принципи. Щоб вона розуміла, як це бути хорошою порядною людиною. Це значно важливіше, ніж одяг і іграшки. У нас є знайомі, одна сім’я. Чоловік в цій сім’ї підприємець, у нього є великий бізнес. Також в них є дівчинка десь такого ж віку, як наша Францішка, чи трохи старша. Дружина з дитиною весь час вдома. Коли тато приходить додому, до своєї дружини і дочки, він завжди приносить донечці іграшку. Тобто кожного дня, 5 разів на тиждень він купує їй іграшку. В них в будинку вже є величезна кількість іграшок. На нашу думку, це трошки крайній підхід до виховання. Звичайно, добре, щоб в дитини були іграшки, це нормально. Але навіщо дитині величезна кількість іграшок? Натомість краще провести час з дитиною, пояснити щось їй, розказати. Головна відповідальність батьків – це виховувати дитину. Не тільки забезпечувати матеріально, а виховати, тобто передавати певні моральні принципи.

Зараз також багато батьків робить великий наголос на розвитку дитини, і звичайно, це похвально. Але на нашу думку є деяке переборщення. Таке відчуття, що батькам аж дуже дуже важливо, щоб їхня дитина була найрозумніша на світі. Звичайно, я також хочу щоб моя дитина була розумна, гарна, талановита, успішна і так далі, і так далі. Але є така небезпека – шукати свою власну статус у статусі дитини. Наприклад, якщо мені не вдалося досягнути чогось в житті, я хочу щоб моя дитина обов’язково цього досягла. Але така точка зору не завжди правильна. Це свого роду компенсація. Це ніби як я буду почуватися краще, коли моя дитина буде успішною. І в кінці кінців все зводиться не до дитини і не до її успіхів, а до моїх відчуттів.

Ми також дотримуємося принципу, що дитина спить з народження в окремому ліжечку. Фактично за весь час наша Францішка жодного разу не спала з нами обома, ні з моєю дружиною, ні зі мною. Ми вважаємо, що це добрий підхід, коли дитина має своє ліжечко, свою територію. Ідеально, коли вона спить в окремій кімнаті, але не завжди є така можливість.

Я згадав ще одну штуку – ми з дружиною разом ведемо “щоденник Францішки” – записуємо там головні події в житті дитини, слова, емоції, коли почала повзати, ходити і т.д. і на 18 р. подаруємо їй той щоденник. пишемо по черзі – я 1 запис, Наталя другий.

Ось так і живемо.