Кого слухатися – пресвітера чи чоловіка?

Трохи на тему покори Божій владі

Недавно я мав нагоду проповідувати в церкві про владу. Я говорив про три типи влади – про державну владу, про церковну і про сім’ю. Коли я закінчив, одна сестра в нашій церкві запитала мене: “Я розумію, що Воля Божа є коритися владі і якщо я заміжня жінка, я повинна коритися і своєму чоловікові, адже він – голова моєї сім’ї, і також пресвітеру церкви, адже він служитель церкви, а я частина церкви. Але що робити, якщо вони говорять протилежне? Наприклад, якщо вони мають протилежну думку стосовно того, чи маю я покривати голову? Наприклад, пресвітер церкви вчить, що всі жінки повинні покривати голову, а мій чоловік каже, що нашого часу цей принцип не стосується, або навпаки – пресвітер каже, що ми маємо свободу в цьому, а чоловік каже, що ні, це Божа заповідь для нас і жінці треба покривати свою голову… кого тоді слухатися?!

Так, це насправді цікаве питання. По-перше, тому що дійсно гіпотетично існує можливість, що два Божі інститути будуть давати два різні накази. Але в Біблії ми чітко бачимо що Бог є головним авторитетом. Іншими словами, ми повинні коритися в першу чергу Богу і Його Слову. В Діях Апостолів ми читаємо коли перші християни сказали релігійній еліті “Ми не можемо мовчати про Ісуса Христа тому що ми коримося Богу”.
Але чи означає це автоматично, що сестра повинна сама розібратися в цьому питанні і визначити для себе – носити їх ту хустину чи ні? Не зовсім. Насправді в цьому випадку якщо, наприклад, пресвітер церкви говорить, що заміжня жінка повинна покривати голову, а чоловік каже, що вона не повинна, то по суті її чоловік говорить, що жінка має свободу покривати або не покривати. Таким чином, позиція пресвітера і позиції її чоловіка не перечить одна одній. Отже, якщо пресвітер вважає, що повинна а її чоловік що має свободу не покривати, то ніщо їй не заважає послухатися пресвітера і покривати.
Але я додав би один момент. Пресвітер і його влада теж мають певні рамки. Коли ми говоримо про зібрання церкви, безперечно пресвітер має право говорити християнам, як їм одягатися і що їм робити в межах в служіння (літургії), але я не думаю, що пресвітер церкви має владу говорити – покривати голову сестрі чи не покривати за межами богослужіння (вдома, на роботі, в саду чи на городі). Звичайно він може навчати про це і може сказати що він так розуміє цей текст в писанні що цей текст транскультурний і стосується всіх християн у всі часи, але я не думаю, що він має біблійне Боже право наказати їй покривати голову. В той же час я вірю що він має біблійне Боже право наказувати певні речі, що стосуються богослужіння (але в межах, даних йому Богом). Якщо в конкретній громаді (церкві) є традиція покривання голови і її підтримують лідери церкви, то логічно дотримуватися цієї традиції в межах богослужіння.
Коли я був молодим християнином, мені було 19 чи 20 років, я відвідав одну євангельську церкву в Київській області. Там я дізнався, що в них діє правило – якщо сестра бере участь в богослужінні, наприклад вона співає в хорі або читає вірша для всіх, тоді вона повинна бути вдягнена відповідним чином. У цій церкві це означало мати довгу спідницю і покриту голову. Якщо вона просто приходить на служіння, сидить і лише слухає проповідь, тоді вона може одягатися вільніше. На мою думку такі правила я дещо дивні. Я не бачу їх у Новому Завіті. Але якщо церква так постановила, якщо вони так вирішили, це їхнє право і мудро дотримуватися певної атмосфери і певної культури, а не ламати їх.
Я також хотів би сказати що деякі питання належать до сфери церкви (служителів церкви), а інші стосуються сім’ї. Якщо християнство здорове, християни мають розуміти що й ті питання, які вирішує пресвітер – в першу чергу вони стосуються вчення і життя церкви. В цілому я не думаю, що пресвітер компетентний вирішувати всі питання, але так само я не думаю що чоловік компетентний вирішувати всі питання. Я думаю у рік у них різні ролі, чи навіть різні “поля компетенції”.
Якщо чоловік, для прикладу, дуже сильно вірить, що голову треба покривати (або не треба). А церква вірить інакше, тоді чому ця сім’я саме в цій церкві?! Можливо, їм краще пошукати іншу громаду. Якщо ж вони вважають, що ця громада їм підходить найбільше, то можливо краще прислухатися до точки зору церкви.
Розглянемо інший випадок. Церква офіційно вчить, що кожен християнин, член церкви зобов’язаний давати на церкву саме 10% від свого доходу. Особисто я не вірю в це і для мене це доволі серйозне питання. Мова не йде про те, що я не хочу давати 10%, а хочу менше. Я вірю що Бог дає свободу, що я не під законом. Якщо наша сім’я приєднається до церкви з таким баченням (саме 10%), це буде означати, що ми все ж таки прийняли за правду і все ж таки даємо 10%. Але якщо для мене це принципове питання, тоді я шукатиму іншу громаду. Я думаю, що в цьому питанні думка чоловіка є важливішою. Якщо жінка віруюча, а чоловік невіруючий – він все ж таки голова сім’ї.
Я знаю один випадок, коли віруюча жінка давала 10% прибутку сім’ї, але в цій сім’ї чоловік був невіруючим, і він був єдиним годувальником в сім’ї. А жінка була вдома господинею, вона дбала про дім і про дитину. Коли невіруючий чоловік дізнався що жінка дає на церкву 10% фактично його грошей, він був роздратований і сказав що вона виносить гроші з дому. Я думаю він мав рацію. Звичайно, воля Божа є в тому, щоб давати гроші на церкву, але я не думаю, що жінка може просто так давати гроші на церкву “сама від себе”. Гроші на церкву даються “від сім’ї”. І вона повинна була давати ті гроші, які її чоловік дозволяв їй давати.
А взагалі, все що ми робимо має бути мудро.
Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s