За останні дні прочитав десятки коментарів про МП, КП, і інші П. І більшість як правило від людей, м’яко кажучи, дуже далеких до всіх П.

Питання статусу тієї чи іншої православної громади виключно справа тієї чи іншої громади. Нехай собі Москва, Київ і Константинополь розбираються. Політики не повинні туди лізти – так само як і блогери, журнлісти, колумністи, письменники і всі-всі-всі.

Кожен чомусь думає, що шарить геть у всьому. Але “церква” – матерія дуже тонка. Церква це щось, що стосується Бога, Христа, Євангелії, спасіння і т.д. Навряд чи можна обійти все це, але якось зрозуміти що таке церква.

Церкву не можна розглядати через призму політики – це неприпустимо.

Говорячи практичніше – нам потрібна не “єдина помісна церква” а церква, яка буде вірною Богу у євангелизмі та навчанні. Організаційно єдина чи ні – питання вторинне.

Люди чомусь думають, що якщо держава українська то і церква українська. Але що робить церкву українською? Російською? Китайською? Що є головним, суттю церкви? Мова? Національна ідентичність? Чи віра в Христа як Спасителя? Як можна обійти Христа але прийти в Церкву? Як можна, будучи за межами християнства, розповідати Церкві, що їй робити, коли і з ким?

Тому… якщо хтось хоче приєднуватися до Константинополя – це їхнє право. Якщо не хоче – теж їхнє. Якщо хоче читати старослов’янську Біблію – окей, якщо івритом чи грецькою – теж нормально.

Не можна надягати національне чи державне на церковне.

І ще – якщо конкретні служителі МП (АП, БП, ВП чи будь-чого іншого) порушують закон – мають відповідати. А от мститися МП за Крим і Донбас якось не дуже красиво. Є конкретні докази вини – несіть у суд.