Для багатьох людей національна ідентинчість є гіперважливою. Якщо ти українець – це круто. Ти розмовляєш українською, співаєш українські пісні, їси українські страви, знаєш і шануєш своїх українських героїв, носиш вишиванку на День Незалежності або і частіше :)

Недавно я переглянув один фільм, який підшовхнув мене ще раз думати чим є і чим не є національна ідентичність, яка так важлива для багатьох людей. У “Місце злочину: Нью-Йорк” 5.22 є цікавий сюжет. Більшу частину свого життя єврей Авраам Кляйн прожив у Нью-Йорку. Він працював годинникарем, мав сім’ю, виховав сина. Його дорослий син Давид теж пішов у батька – ремонтував годинники як тато. Давид Кляйн був релігійним євреєм – носив кіпу і бороду, відвідував синагогу, знав Тору та молитви. Його батько Авраам переїхав з післявоєнної Німечични після того, як американці визволили один з німецьких концтаборів. На все життя Авраам Кляйн мав свідчення, що був полоненим у таборі смертників – номер з концтабору, який наколювали всім ув’язеним на шкіру.

Але в процесі розслідування одного убивства детективи поліції Нью-Йорку зрозуміли одну річ. Авраам Кляйн зовсім не той, за кого себе видає. Він – німець Клаус Браун, який у 1942-43-у роках був у Гітлерюгент і допомагав німцям знищувати євреїв. Клаус Браун був злочинцем, і якби він не притворився євреєм – його судили б і стратили. Браун у 1942-у обманув одну єврейську сім’ю, пообіцявши врятувати їх, але відвіз прямо у концтабір. За врятування євреї наперед дали йому дуже цінну золоту прикрасу з діамантами, але вся сім’я загинула від рук німецьких карателів. Клаус прикрасу залишив собі. А номер “з концтабору” був підробленим.

Отже, поліція з’ясувала, що Авраам Кляйн не єврей, а німець Клаус Браун. А тепер подумайте про його сина, Давида Кляйна, який все життя вважав себе євреєм, хоч і народився у Сполучених Штатах. Коли він дізнався, що його батько не єврей, а німець, ошуканець і злочинець – які відчуття його сповнили? Все життя він вірив у свою єврейську ідентичність, але дізнався, що принаймні наполовину німець.

Це один з багатьох прикладів, які спонукають мене думати, що національна ідентичність справа умовна. А якщо у цього Давида і мама була не єврейка, а німкеня, полька чи американка? Якщо у дитини батьки різних національностей? Або і батько і мати походять з змішаних сімей? Якщо малого індуса всиновили австралійці, і він ні слова не знає мовою своїх біологічних батьків? Зрештою, якщо італійці всиновили румунську дитину – ким їй себе вважати?

Цікаво, що Біблія наголошує на ідентичності у Христі. Вона не єдина можлива, але дуже важлива. “У Христі” – це значно важливіше, ніж паспорт держави чи гени. І той, хто пізнав Бога, повинен перш за все думати про те, ким він є у Бозі.