Прага

Чесно кажучи, колись дуже мріяв побувати ну якщо не у всіх, то у багатьох. Особливо тягнуло (і ще досі трохи тягне) до Європи, деяких країн Азії, Ізраїлю, Південної Америки. Кожна країна має свої чудові міста, свою історію і культуру. Не мені Вам розповідати, що є люди, які дуже багато подорожують і у свої 30 чи 40 відвідали всі країни світу, побувавши у кожній з них принаймні 1 повний день.

Взагалі, подорожувати добре. Особливо, якщо ти можеш це поєднувати зі своєю роботою. Наприклад, програмування, бізнес-консультування або навчання мов у скайпі. Нові місця, нові люди, нові традиції. Вдома – три холодильники і всі з усіх боків обчеплені магнітиками. Така собі магнітикоманія. Чи країноманія. Або взагалі нема дому. Дім – вся планета. Хотіли б так?

Недавно я побував у Кракові, Празі, Катовіце. Раніше я відвідав Копенгаген, Ґрьонінґен, Відень, Братиславу, Будапешт, Брно, Познань, Мінськ. У Києві я колись жив. Отож, у Празі наша сім’я провела 6 чудових ночей і днів. Це велике гарне місто, там живе багато людей, зокрема українців. На вулицях Праги можна побачити море туристів, а почути всі мови якщо не світу то Європи. Англійська, німецька, польська і російська – на кожному кроці. Є також туристи з Японії, Кореї, Китаю та ще бог-зна-звідки. Ходять, фоткають все. Купують їжу і п’ють пиво. Не знаю, скільки туристи залишають грошей у Празі – але якщо 7 млн осіб на рік по 100 доларів (просто припущення) – то 700 млн доларів. Але щось мені підказує, що не по 100 доларів. Тобто мова йде про кілька мільярдів доларів, розумієте? Одне місто.

Ну, ок. Отже, я поїхав у Прагу. Я взагалі не шкодую, але я зрозумів: подорожі країнами світу мене не роблять щасливим. Це не є щось погане, але це і не те, до чого треба прагнути. Я не хочу відвідати всі країни світу. Навіть всі 28 країн ЄС. Я навіть готовий прожити життя і не побачити Лондона, Нью-Йорка чи Парижа. Я можу померти без дня у Швейцарії.

“Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо… ” Екл. 8:1.

Знаєте що?! не насититься! Можна всю землю обійти, можна всі столиці вздовж і впоперек пройти – і буде мало. Душа бажає свята. Або серце вимагає видовищ, а тіло їжі. Ось так можна вбити купу часу і грошей, щоб побачити піраміди Хеопса чи Мачу-Пікчу. Але не побачити Токіо чи Великий Китайський Мур. Або забути про Мадагаскар чи острів Пасхи.

Я не проти подорожей. Але Творець створив землю великою. Напевно, Він знав, що і чому робить. Він допустив виникнення всіх цивілізацій, допустив ці тисячі і мільйони міст і сіл. Допустив тисячі мов, мільйони кілометрів національних і місцевих доріг.

Я все ще хочу кудись поїхати. Можливо, це буде Ізраїль, бо там своїми ногами ходив Спаситель. Але знаєте, що? Може і ні. Паломництво – річ цікава. Річ у тім, що Ісус сказав, що поклонятися будуть всюди, а не десь конкретно, але в Дусі та Істині. Тобто не будуть всі гнати в Єрусалим, хоча це місто Царя великого. Не будуть нікуди гнати. Будуть просто поклонятися, але ті – які хочуть поклонятися. Там, де вони живуть. Навіть якщо це, дуже прошу вибачення, задрипане і глухе село у моєму рідному Сколівському районі.

Повернімося до Праги. Гарне місто з гарними мостами, будинками, театрами і храмами. Йдеш, йдеш, а стара довоєнна архітектура не закінчується. Око милується, фотоапарат фотографує. А потім думаєш – де я ці 700 знімків тримати буду? Та і навіщо? Для кого? Кого ними здивую? Напевно, за ці 6 днів таких знімків туристи зробили кілька мільйонів.

“Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо… ” Екл. 8:1.