Точка зору автора може частково не співпадати з моєю. Сергій Чепара

кохана синенька

Наполегливо прошу всіх, у кого немає здорового почуття гумору, не продовжувати читати цей пост.

Ось вже пройшло 3 роки як ми разом. За цей час змінилося дуже багато всього , але найголовніше для нас – це мої почуття до неї.

Чому я її люблю?
– За зовсім незначні зусилля з моєї сторони: трішки грошей, трішки часу і турботи, я одержую від неї незбагненно більше.

Вона – моя видима фортеця, вона мій захист від дощу, холоду, снігу морозу. Вона дарує мені свободу, комфорт, затишок, усамітнення.

Вона ніколи не скаржиться, не опирається типу: Славік я не хочу туди, мені страшно, там темно, холодно, слизько чи ніч вже – я хочу спати – ні, нічого подібного. Кожного разу все чітко:
– Давай мала, треба їхати
– Yes, Sir.
З пів оберту завелась, і ми знову разом насолоджуємось мандрівкою.

І так ми дали джазу разом вже 90 тис кілометрів.

А чого тільки вартують благословення бабульок: “Йой дитинонько золота, як добре шо ти підібрав мене стару, як то тєжко ходити, дай тобі Боже за то здоровлічка і доброї жінки!”. Думаю – а я тут при чому? Я шо вас на горбі ніс чи шо? то всьо гостинність моєї синенької, а я всього лиш незаслужено пожинаю лаври доброчинця. Правда, ті молитви бабусь лише на половину ефективні, але мушу визнати шо зі здоров’ям в мене справді не погано.

Хотів цього року купити малій на зиму нові черевички, бо вже 3 зими відходила в теперішніх – боюся, шоб не посовгнулася, але через брак бюджету кажу:
– Потерпи моя хороша ще півтора місяці в старих, бо грудень має бути теплим, а там вже зі січневої зарплати тобі шось файне куплю.
Та й поставив старі опони. Їжджу день, їжджу другий по слизькій дорозі, а мала вчелася до асфальту і тримається як приклеїна. Каже до мене:
– Не треба Славік. Я розумію твоє фінансове становище, ти зараз в боргах, не трать на мене грошей, я ще один сезон якось в тих черевичках відбігаю.
Ну скажіть – як можна її за таке не любити? Словом ціни їй нема, ше б їсти готувала… ну але то вже таке.

Недавно в моєї синенької був ювілей – 400 тисяч пробігу.
Якщо ти думаєш що 400 тисяч це передсмертні конвульсії, то тобі або гроші заліпили очі, або ти жерва реклами. В обидвох випадках я тобі співчуваю, бо ти втратив звязок з реальністю. Але нічого, колись ти будеш мати онуків – тоді зрозумієш нас, тоді зрозумієш що таке – друга молодість.

Звичайно вона в мене не перша. Всі 3 попередні були в мене тимчасовими. Я з самого початку знав що використаю їх і позбудуся. Але ця – мене зачепила… Я передумав її продавати, але тут наче грім серед ясного неба нагрянула біда.

Злі сили хочуть нас розлучиити. Надприроднім чином, моя красуня це відчула і опустила свої очі (ближнє світло почало освітлювати 3 метри перед капотом, а колектор фар не працює ). Мабуть відчуває що приходить час прощатися…

Вона ще не знає, але я прийняв це важливе рішення – я вирішив узаконити наші стосунки перед державою . Я заплачу за неї цей здирницький викуп і ми станемо
в правді перед державою і законом, вона стане моєю першою законною, і ми будемо разом доки смерть (сподіваюсь моїх почуттів до неї) не розлучить нас.

Правда є 1 проблемка
не маю я грошей на викуп…. , але як прийнято в нас на Фрайзері: “Монобанк в поміч” (інформація прозвучала на правах реклами; бонус вітається)

Словом – ще підніму я очі моєї красуні, і сподіваюся через рік тут знову з’явиться новий пост про ще один неймовірний рік разом :-)

Якщо ви прочитали цей пост і у вас з’явилися якісь негативні емоції, осуд, чи вам хочеться поставити комусь діагноз – то моє перше речення було скероване саме до вас.

(з соцмереж, з дозволу автора)