Споживацький підхід

Валентин Опря

Валентин Опря

Уривок з майбутньої книги християнина Валентина Опрі “Під покровом самотності”

В інтернаті за дітей думають, – директор, вчителі, кухня, нянічки… Дітям залишається тільки одне – гарно виконувати постанови дорослих. Відповідно до того, нам думати не потрібно, тому що за нас вже подумали, а якщо подумали, то нам не потрібно витрачати певних зусиль та навичок, щоби отримати бажане.

Жили такими цінностями – що дали, то наше, а все решта – не чіпай, а якщо хочеш більшого, то потрібно через крадіжку, порушення загальних правил інтернату, щоб отримати бажане. Нас не вчили самостійно працювати, а це означало, що над тобою завжди був наглядачем дорослий, і так, як вони вважали правильним, потрібно було робити… Зробиш по-своєму, – це неправильно, і тільки по їхньому правильно та похвально.

Завдяки такому підходу зі сторони дорослих, діти швидко вчилися вимагати належного. Я зробив роботу, значить мені належить прогулянка, вечеря, добре ставлення вихователя. Не зробив того, що тебе просили – натомість отримуєш покарання різного виду – покарання через сварку, бути залишеним без обіду чи вечері, прибирання приміщення школи. Потрібно заслужити повагу, розуміння, а натомість отримуєш те, що хочеш.

Нездатність думати приводить людину до того, що вона боїться вирішувати власні питання у дорослому житті, уникає конфліктів, старається перекладати відповідальність, на більш авторитетних для себе людей. Діти, котрі звикли заслуговувати любов, повагу, все робитимуть через повинен, а не через хочу. Ти повинен заслужити добре ставлення, любов і підримку. Згодом всі стають у чомусь повинні.

Тільки у сім’ї, де є любов, прийняття та повага, можливо навчитися відповідальності. Діти, котрі виростали в агресії та відчутті відкинутості, мають розмиті кордони, їм важко будувати стосунки з іншими людьми. Просто вони не знають, як правильно це робити. Будучи дорослими, вони стараються заслужити від вас повагу, схвалення і підтримку. Вони не розуміють, що можна просто так зробити, для себе.

Діти, у котрих не було батьків, або вони не бачили здорових стосунків у сім’ї, спотворене та ілюзорне бачення на сім’ю, те, чого їм так не вистарчало, починають так сильно прагнути, що приходять до нових крайнощів, – закриваються від людей, не вірять у краще, чекають найгіршого. Тобто, вони себе запрограмували на невдачу. Їм всі щось винні, тому вони починають вимагати до себе доброго і щирого ставлення.

До прикладу, нам давали виконати завдання, і це завдання чітко контролювалося дорослим, котрий нав’язував своє бачення завершеного діла, тому важко під таким котролем бути творчим та відкритим до чогось нового. Чуже робиться із нецікавістю, тому важко дається…

Як можна вбити у людині творчість? Дуже просто, нав’язуйте своє бачення, знецінюйте прекрасне у людині, так і маємо багато безініціативних молодих людей, які втратили жагу до життя. Вони хочуть жити, але їм перекривають доступ до життя в якому є усе, – радість, мир, нові можливості та здорова насолода.

Єдине, що мені так добре закарбувалося, це як одного разу вчитель все-таки дозволив мені самостійно відремонтувати вікно. Він пояснив, як і що до чого, і коли він довірив мені потрібні інструменти, я таки спромігся відремонтувати вікно, і поставити його на місце.

Які відчуття переживав? Приємність, перемога і певна насолода від зробленого діла. Як добре, що ніхто не стояв наді мною, а просто довіривши мені роботу, повірили, що із заданим завданням я дам раду. Коли нам довіряють, то ми спроможні відкрити свій потенціал ще більше.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s