Man muss alles auf dieser Welt durchleben

Und jedes Ende ist, im Grunde genommen, ein Neubeginn.

Und man soll im Voraus nicht wahrsagen,

und die Vergangenheit ist keine Träne wert.

So lasst uns fröhlich sein vor allen Leuten,

Lass die Mühle ihren ewigen Grieß mahlen,

Das Herz ist wie eine Scherbe in der Brust stecken geblieben.

Es ist okay, all das heilt der Tod.

Lass alles Ungesehene sichtbar werden.

Lass alles, was verziehen ist, verziehen sein.

Lass uns das Zeitalter so leben, wie es sein soll.

Leider hängt von uns nichts ab.

Man soll leben. Irgendwie muss man leben.

Man nennt es Erfahrung, Ausdauer und Abhärtung.

Und man soll im Voraus nicht wahrsagen,

und die Vergangenheit ist keine Träne wert.

Und so ist es, wie es ist. Aber es könnte noch

schlimmer sein. Und es könnte ganz, ganz böse sein.

Und bis dein Verstand von Elend noch nicht

verbittert ist, sei kein Sklave und lache, wie Rabelais!

So lasst uns fröhlich sein vor allen Leuten,

Lass die Mühle ihren ewigen Grieß mahlen,

Das Herz ist wie eine Scherbe in der Brust stecken geblieben.

Es ist okay, all das heilt der Tod.

Lass alles Ungesehene sichtbar werden.

Lass alles, was verziehen ist, verziehen sein.

Das Einzige, was von uns abhängt – zumindest das

Zeitalter so zu durchleben, wie es sein soll.

І все на світі треба пережити.

І кожен фініш – це, по суті, старт.

І наперед не треба ворожити,

і за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки на людях.

Хай меле млин свою одвічну дерть

Застряло серце, мов осколок, в грудях.

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено.

Хай буде все пробачене пробачено.

Хай буде вік прожито як належить.

На жаль, від нас нічого не залежить.

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити.

І за минулим плакати не варт.

Отак, як є. А може бути й гірше.

І може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

не будь рабом і смійся, як Рабле!

Тож веселімось, людоньки на людях.

Хай меле млин свою одвічну дерть

Застряло серце, мов осколок, в грудях.

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено.

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас залежить, –

принаймні вік прожити як належить.

Автор: Ліна Костенко;
переклад німецькою: Аня Швальб