Робота в Нідерландах. Місяць потому

Ґрьонінґен, Нідерланди. 2015 рік.

Ґрьонінґен, Нідерланди. 2015 рік.

Автор цього тексту – Оксана – дівчина з Західної України, яка спробувала заробляти на хліб, доглядаючи дітей у Нідерландах, неподалік Ґрьоніґена. Ось її думки і враження про країну і людей.

Знаєте, напевно усі іноземці мають хороші думки про Нідерланди. Загалом це гарна країна з прекрасними будівлями і усміхненими людьми. Коли їхала сюди, то і уявити не могла з чим стикнуся…

За короткий час Бог подарував мені тут дуже багато друзів. Людей котрі запитують, як в мене справи, приймають в себе вдома на ніч, запитують, чи мені подобаються Нідерланди. Підвозять автомобілем з мого дому в Гронінген. Тут я зустріла людей найрізноманітніших національностей, культур. Звісно, в мене з’явились і друзі-нідерландці. Ціную кожного, кого мені послав Господь. Але, як кажуть люди, не все в тому житті є ідеальним. Пригадую свій перший день. Спершу година дороги в аеропорт Шопена, що в Варшаві, потім двогодинне очікування на літак , і ось ще дві години після того і я нарешті опинилась в аеропорті в Ейтховені. Вже з дороги знала, що мені ще в дорогу, до мого містечка ще 3.5 год їхати машиною.

Мене зустріла хост-мама, сказала що треба бігти за нею, і ось, з валізою і рюкзаком на плечах перетинаю дорогу в недозволеному місті йдучи за нею. Ми перелазимо через паркан, сідаємо в машину і нарешті їдемо… Ви подумали додому? – Ні, не до нового дому, ми їдемо в консульство робити карту резидента… І, ось, нарешті, зробили, їдемо в напрямку дому, по дорозі хост-мама каже, що в неї зустріч, а я ж втомлена і голодна. 7 година вечора! Хост-мама запропонувала мені чай з автомата і суп з пакетика на голодний шлунок (якого звичайно не взяла, бо не хочу тут набути виразки). Я сиджу в міській раді Ню-Боена і дві з гаком години чекаю на свою хост-маму. Сама сиджу, неподалік виходу… Що б ви відчували на моєму місті? Я заспокоювала себе в думках, що приїдемо додому, щось поїмо, але не так то було.. мені знову запропонували чай… Мені показали мою кімнату без опалення і дали ліжко, в такому стані, що воно поламалося під час того як я спала… Я не хочу вірити, що це типова поведінка пересічного нідерландця, та й знаю, що це не так, але в моїй хост-сім’ї це норма, на жаль… Другий день, третій день – безперестанку працюю, ну мені все показують, навчають мене, тож нічого, що я не маю перерви, так?… Можливо протягом дня в мене було 20 вільних хвилин, здається 20, була втомлена, сьогодні згадати важко…

В тих днях усвідомлюю в яку реальність попала. Усвідомлюю брехню… Знаєте, в моєму договорі з сім’єю було написано, що автобусом з Ню-боена до Гронінгена з мого села 40 хв, і ось вона перша брехня, виявляється прямого автобуса нема взагалі. Треба їхати ровером 4 км до найближчого міста Стадсканал. Зі Стадсканалу до Гронінгена 1 год 10 хв автобусом і 90 євро за місяць в мене пішло лише на автобуси … Нічого, змирилась. В нашому договорі є робочий графік, але він не співпадає майже в жодному пункті. Я працювала місяць в режимі, якщо ти нам потрібна, то ми тебе використаємо. Знаєте, це важко, не знати, коли ти маєш вільний час протягом доби (інколи я залишалась з дітьми на ніч), а коли – ні… Ти постійно в результаті на роботі, наче раб. Коли я просила про графік, мене звинувачували, що я не гнучка. Мені сказали, що приципово його не зроблять. Розумію ситуацію коли хтось не встигає бути вчасно і треба залишитись попрацювати довше, але не розумію відсутності графіку робочих годин протягом дня…. В буквальному значенні мені заглядали в рот, щоб я часом не з’їла щось зайве. Уявіть ситуацію: за столом незнайомі люди, працівники, що фарбували стіни вдома, я і хост-мама. Ми розпочали ланч, я просто роблю стандартий сендвіч з одним кусочком ковбаси і одним кусочком сиру, а хост-мама в підвищених тонах починає казати, що це занадто дорого так їсти… Просто принижувала мене на очах в незнайомих людей. :(((

Мені сумно згадувати ті моменти, коли я пішла на кухню і хотіла взяти щось поїсти і чула у відповідь, що ти збираєшся зараз робити? Або ти знаєш, що ти забагато їси? Коли за моєю спиною при кожній можливості хост мама ставала і дивилась, що беру в тарілку… Сім’я без слів дала чітко зрозуміти, що тут мені тут мені не раді, коли в мене вихідний. Однієї неділі мої друзі підвезли мене машиною з церкви додому, трохи раніше, ніж я планувала повернутися. В моєї хост сім’ї були гості. Коли я прийшла, ніхто мене не запросив приєднатися. Не знаю як у вашій культурі, але в Україні це груба поведінка підходити до гостей, що прийшли до іншої людини, якщо тебе не запросили. Я відчувала себе окремо від інших. Коли настав час вечері, то мене покликала хост-мама, але не знайшла для мене місця, що я сіла вечеряти з іншими, тож як будь-яка вихована людина, я сказала, що поїм пізніше. Хост мама підвищила голос перед усіма незнайомими людьми в принизливому тоні заявила «Або ти візьмеш вечерю зараз, або я потім приберу і для тебе нічого не залишиться!» Я пішла з сльозами на очах в свою кімнату… Ви вважаєте це нормальним?

Ненормальним було і те, що у свій вихідний я могла мати сніданок і ланч з собою (я не була вдома у вихідні, сім’я була мені тут не рада), але вечеряти я не могла. Чому? Тому що час вечері минув і навіть якщо ти голодна ти не можеш їсти, бо це поганий приклад для дітей. Я приїжджала завжди, після того, як моя хост сім’я повечеряла. Мене звинувачували в поганих прикладах для дітей. Наприклад, коли в тарілку я не клала ті продукти яких не люблю… Погрожували, що напишуть в агенство. Мені постійно нагадували різні дрібниці, котрі для мене зробили: наприклад те, що підібрали мене в айропорті в Ейнтховені, або що один раз підвезли в Гронінген. Не заперечую були добрі моменти, але хіба можна так грубо ними маніпулювати? В тій сім’ї часто кричать на дітей, доводять їх до сліз. Діти бояться взяти забагато масла на хліб, ба навіть більше – зішкрібають його з хліба, якщо не впевнені, що взяли норму і повертають назад. Таку дивну картину я побачила вперше в житті. Думаю, мені достатньо того досвіду. Зараз я усміхаюсь, нарешті, моя сім’я сказала, що я їм не підходжу. Ну не гнучка я, на їхню суб’єктивну думку). Я не наважувалась протестувати, говорити їм, що вони роблять не так. Тепер відчуваю себе вільною. Відкинула всі страхи.

Ця програма навчила мене любити ближнього, навіть тоді коли не хочеться.

Оксана Н.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s