Ґрьонінґен, Нідерланди. 2015 рік.

Автор цього тексту – Оксана – дівчина з Західної України, яка спробувала заробляти на хліб, доглядаючи дітей у Нідерландах, неподалік Ґрьоніґена. Ось її думки і враження про країну і людей.

Знаєте, напевно усі іноземці мають хороші думки про Нідерланди. Загалом це гарна країна з прекрасними будівлями і усміхненими людьми. Коли їхала сюди, то і уявити не могла з чим стикнуся…

За короткий час Бог подарував мені тут дуже багато друзів. Людей котрі запитують, як в мене справи, приймають в себе вдома на ніч, запитують, чи мені подобаються Нідерланди. Підвозять автомобілем з мого дому в Гронінген. Тут я зустріла людей найрізноманітніших національностей, культур. Звісно, в мене з’явились і друзі-нідерландці. Ціную кожного, кого мені послав Господь. Але, як кажуть люди, не все в тому житті є ідеальним. Пригадую свій перший день. Спершу година дороги в аеропорт Шопена, що в Варшаві, потім двогодинне очікування на літак , і ось ще дві години після того і я нарешті опинилась в аеропорті в Ейтховені. Вже з дороги знала, що мені ще в дорогу, до мого містечка ще 3.5 год їхати машиною.

Мене зустріла хост-мама, сказала що треба бігти за нею, і ось, з валізою і рюкзаком на плечах перетинаю дорогу в недозволеному місті йдучи за нею. Ми перелазимо через паркан, сідаємо в машину і нарешті їдемо… Ви подумали додому? – Ні, не до нового дому, ми їдемо в консульство робити карту резидента… І, ось, нарешті, зробили, їдемо в напрямку дому, по дорозі хост-мама каже, що в неї зустріч, а я ж втомлена і голодна. 7 година вечора! Хост-мама запропонувала мені чай з автомата і суп з пакетика на голодний шлунок (якого звичайно не взяла, бо не хочу тут набути виразки). Я сиджу в міській раді Ню-Боена і дві з гаком години чекаю на свою хост-маму. Сама сиджу, неподалік виходу… Що б ви відчували на моєму місті? Я заспокоювала себе в думках, що приїдемо додому, щось поїмо, але не так то було.. мені знову запропонували чай… Мені показали мою кімнату без опалення і дали ліжко, в такому стані, що воно поламалося під час того як я спала… Я не хочу вірити, що це типова поведінка пересічного нідерландця, та й знаю, що це не так, але в моїй хост-сім’ї це норма, на жаль… Другий день, третій день – безперестанку працюю, ну мені все показують, навчають мене, тож нічого, що я не маю перерви, так?… Можливо протягом дня в мене було 20 вільних хвилин, здається 20, була втомлена, сьогодні згадати важко…

В тих днях усвідомлюю в яку реальність попала. Усвідомлюю брехню… Знаєте, в моєму договорі з сім’єю було написано, що автобусом з Ню-боена до Гронінгена з мого села 40 хв, і ось вона перша брехня, виявляється прямого автобуса нема взагалі. Треба їхати ровером 4 км до найближчого міста Стадсканал. Зі Стадсканалу до Гронінгена 1 год 10 хв автобусом і 90 євро за місяць в мене пішло лише на автобуси … Нічого, змирилась. В нашому договорі є робочий графік, але він не співпадає майже в жодному пункті. Я працювала місяць в режимі, якщо ти нам потрібна, то ми тебе використаємо. Знаєте, це важко, не знати, коли ти маєш вільний час протягом доби (інколи я залишалась з дітьми на ніч), а коли – ні… Ти постійно в результаті на роботі, наче раб. Коли я просила про графік, мене звинувачували, що я не гнучка. Мені сказали, що приципово його не зроблять. Розумію ситуацію коли хтось не встигає бути вчасно і треба залишитись попрацювати довше, але не розумію відсутності графіку робочих годин протягом дня…. В буквальному значенні мені заглядали в рот, щоб я часом не з’їла щось зайве. Уявіть ситуацію: за столом незнайомі люди, працівники, що фарбували стіни вдома, я і хост-мама. Ми розпочали ланч, я просто роблю стандартий сендвіч з одним кусочком ковбаси і одним кусочком сиру, а хост-мама в підвищених тонах починає казати, що це занадто дорого так їсти… Просто принижувала мене на очах в незнайомих людей. :(((

Мені сумно згадувати ті моменти, коли я пішла на кухню і хотіла взяти щось поїсти і чула у відповідь, що ти збираєшся зараз робити? Або ти знаєш, що ти забагато їси? Коли за моєю спиною при кожній можливості хост мама ставала і дивилась, що беру в тарілку… Сім’я без слів дала чітко зрозуміти, що тут мені тут мені не раді, коли в мене вихідний. Однієї неділі мої друзі підвезли мене машиною з церкви додому, трохи раніше, ніж я планувала повернутися. В моєї хост сім’ї були гості. Коли я прийшла, ніхто мене не запросив приєднатися. Не знаю як у вашій культурі, але в Україні це груба поведінка підходити до гостей, що прийшли до іншої людини, якщо тебе не запросили. Я відчувала себе окремо від інших. Коли настав час вечері, то мене покликала хост-мама, але не знайшла для мене місця, що я сіла вечеряти з іншими, тож як будь-яка вихована людина, я сказала, що поїм пізніше. Хост мама підвищила голос перед усіма незнайомими людьми в принизливому тоні заявила «Або ти візьмеш вечерю зараз, або я потім приберу і для тебе нічого не залишиться!» Я пішла з сльозами на очах в свою кімнату… Ви вважаєте це нормальним?

Ненормальним було і те, що у свій вихідний я могла мати сніданок і ланч з собою (я не була вдома у вихідні, сім’я була мені тут не рада), але вечеряти я не могла. Чому? Тому що час вечері минув і навіть якщо ти голодна ти не можеш їсти, бо це поганий приклад для дітей. Я приїжджала завжди, після того, як моя хост сім’я повечеряла. Мене звинувачували в поганих прикладах для дітей. Наприклад, коли в тарілку я не клала ті продукти яких не люблю… Погрожували, що напишуть в агенство. Мені постійно нагадували різні дрібниці, котрі для мене зробили: наприклад те, що підібрали мене в айропорті в Ейнтховені, або що один раз підвезли в Гронінген. Не заперечую були добрі моменти, але хіба можна так грубо ними маніпулювати? В тій сім’ї часто кричать на дітей, доводять їх до сліз. Діти бояться взяти забагато масла на хліб, ба навіть більше – зішкрібають його з хліба, якщо не впевнені, що взяли норму і повертають назад. Таку дивну картину я побачила вперше в житті. Думаю, мені достатньо того досвіду. Зараз я усміхаюсь, нарешті, моя сім’я сказала, що я їм не підходжу. Ну не гнучка я, на їхню суб’єктивну думку). Я не наважувалась протестувати, говорити їм, що вони роблять не так. Тепер відчуваю себе вільною. Відкинула всі страхи.

Ця програма навчила мене любити ближнього, навіть тоді коли не хочеться.

Оксана Н.