Уривок з книги “У що вірять християни. Відповідаємо на запитання”

Запитання: Як українцеві-християнину ставитися до російської мови і культури?

Відповідь: Так, як і до будь-якої іншої мови і культури — німецької, французької, польської чи іншої.

Мова, як і культура, це надбання багатьох поколінь. Російську мову століттями творили багато поколінь росіян. Зрештою, нею розмовляють не лише росіяни, а й мільйони білорусів, українців, євреїв. Російську мову розуміють у багатьох країнах світу. Тому в своєму розумі нам треба, по-перше, розділяти мову як інструмент комунікації і народ-носій мови, по-друге, народ і політичний режим. За 12 років нацизму у Німеччині від рух німців загинули мільйони євреїв, багато з яких були також німецькомовними. Німецькі євреї німецькою мовою навчали своїх дітей любити Бога Ізраїля і шанувати звичаї народу. Але німецькою мовою розмовляли також їхні кати. Німецькою розмовляли Адольф Гітлер, Мартін Борман, Йозеф Геббельс та Рудоль Гесс — найбільші злочинці XX століття, проте нею ж розмовляли Й.В. Гете, Ф. Шиллер, В.А. Моцарт, Л.В. Бетховен. Російською мовою розмовляли Ленін та Сталін, але не тільки вони. У часи Речі Посполитої та міжвоєнної Польщі мову використовували як інструмент полонізації українців, а в часи Австрії також — для онімечення. Чи значить це, що нам треба відмовитися від польської, німецької або російської культур? Звісно, що ні. Окрім того, багато людей, які розмовляють чи розмовляли українською були великими негідниками.

Значною мірою завдяки військовим здобуткам та культурній експансії Александра Великого (хоча сам він був не етнічним греком, а македонцем), грецькі стилі, грецька кухня, грецькі вина, і понад усе — грецька мова і грецька література — набули приблизно такого ж розповсюдження, як французька культура в Європі XVIII-XIX ст., коли Фрідріх Великий, король Прусії, бажав, щоб його двір спілкувався винятково французькою, а вершки російського суспільства у Москві часів Александра І (принаймні, згідно “Війною та миром” Толстого, ) теревенили французькою навіть тоді, коли війська Наполеона (тогочасного Александра, який теж не був етнічним французом, а корсиканцем) загрожували 1812 року столиці.

Навіть у пихатому Римі, місті, що дало світову таку безсмертну латинську класику, як промови Цицерона та поеми Віргілія, вважалося добрим тоном послуговуватися грецькою мовою, – не лише серед інтелектуалів, політиків та купців, а й, до певної міри, серед простолюду. Затятий супротивник цієї тенденції, латинський сатирик Ювенал з гіркотою називав Рим “окупованим Грецією” (Ярослав Пелікан)

У XV столітті Львів був не лише найбільшим містом України, а майже повністю німецькомовним польським містом. Протягом століть тут розмовляли німецькою, польською, ідишем, і лише зрідка русинською (українською).

Мова є важливим інструментом державотворення. Але про це варто думати в першу чергу тим християнам, які мають прямий стосунок до державної влади. Українська мова може бути суттєвим державотворчим чинником, а може бути й каменем спотикання. Кожна людина має право спілкуватися рідною мовою, так само як і навчатися, поклонятися Богу — молитися чи співати. Російські пісні прославлення не гірші, ніж українські, а часом і кращі. Українська мова це інструмент. Нею, а не їй, треба поклонятися.

На жаль, багато євангельських християн Галичини і не тільки піддалися спокусі і дивляться на це питання через політичну призму. Але політичний режим це не те саме, що народ, народ, що індивідум, індивідум — не те саме, що мова, якою він послуговується.

Сьогодні англійська мова є де-факто (і часто де-юре) міжнародною мовою. На практиці це означає, що українець і чех розмовлятимуть не українською, бо її не знає чех, не чеською, бо її не знає українець, а саме англійською. Француз може порозумітися з китайцем, німець з росіянином часто саме англійською — і це не вигадка, а реальність останніх десятиліть. Російська мова теж, до певної міри, є міжнародною. Наприклад, її розуміють в Україні, Балтії, Молдові, Білорусі, Казахстані та Ізраїлі.

Ще один аспект — мова як інструмент служіння. Бог хоче, щоб християни а) проповідували людям у всьому світі; б) зрощували учнів. І перше, і друге ми робимо певною мовою. Коли ми маємо можливість свідчити про Бога людям з інших країн — нам треба говорити до них мовою, яку вони розуміють. Якщо є можливість свідчити про Христа росіянам російською мовою — це варто робити, і так само поляку — польською або німцеві — німецькою. Мова не має бути перешкодою в служінні.

На завершення згадаймо, що на Небесах будуть мільйони людей з сотень національностей. І всі вони славитимуть Бога своїми мовами: «І нову пісню співають вони, промовляючи: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду» (Одкр. 5:9); «Потому я глянув, і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття. І взивали вони гучним голосом, кажучи: «Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!» (7:9-10, див. 14:6).