Недавно мені випала нагода відвідати село Маркова на Франківщині. Це велике розлоге село Богородчанського району на 3000 жителів. Я приїхав туди, щоб перекладати одного американця українського походження. Його батько походив з того села, і зараз цей чоловік, якого звати Богдан, щороку приїжджає до своїх українських родичів.

Богдан народився у католицькій сім’ї і виховувався у католицизмі. Проте у 19 років він свідомо прийняв Христа як Спасителя. Благу звістку почув від протестантів.

Отож він зібрав всіх своїх родичів у Марковій і трохи ділився з ними Євангелієм. Для людей це було дуже незвично.

Після їжі було спілкування і люди розповідали про різні релігійні події – про хресну дорогу, прощу, молитву, яку треба повторювати, щоб спастися і так далі. Це було доволі знайомо для мене.

Тим не менше, Богдан зробив біблійний урок на 50 хв. Ми читали разом Єванглеліє і 1 Івана. Для людей було дуже незвично так читати Біблію. Спочатку було потрібно трохи часу, щоб всі знайшли те Івана. Дехто довго шукав його у Старому Завіті. Але деякі люди впізнали Ів. 3:16 – сказали, що священик зачитує це місце в храмі.

До речі, під час розбору Ів. 3:16 стався цікавий випадок. Ми уважно і повільно прочитали цей вірш, і Богдан запитав: згідно цього тексту, хто має життя вічне?
Почулася відповідь: той, хто приймає святе Причастя.
– Але ж текст говорить про віру – сказав я.
– Ну, правильно, віра це ж і є святе Причастя. Це те саме. – сказали мені.

Сім’я, яка нас прийняла, дуже щедра і гостинна. Вони поселили мене і Богдана у окремий будиночок, дали все необхідне для перебування і дуже смачно нас годували.

Ми подарували людям деякі християнські книги та Біблії

Вдень я відвідав суботній ринок в Солотвині. Це дуже нагадало мені Сколе 90их. Хоча люди в цілому не живуть бідно, бо багато хто заробляє гроші в Росії, Чехії, Польщі і т.д., але інфраструктура села майже не розвивається.

В селах досі можна побачити автомобілі з 80-их. Це знову нагадало мені моє дитинство. У Львові таких машин вже майже не побачиш.

На ринку продається все – господарські речі, одяг, взуття, техніка, канцтовари і т.д.

Селяни будують великі гарні будинки, надворі зазвичай прибрано і доглянуто. Але вулиці в селі в жахливому стані.

Сільська школа, побудована у 1980 р.

В неділю я був на богослужінні у Франківську в церкві ЄХБ. Чесно кажучи, церква (літургійно та й архітектурно) дуже нагадує Стрийську, яку я колись відвідував.

Вранці було водне хрещення, тож служіння посунули на 12.00. Було також і причастя. Всі або майже всі цекрви ЄХБ, які я колись бачив, дуже подібні між собою.

Один з центральних храмів Франківська, зараз належить греко-католицькій громаді.

Випадково побачив невеличкий будиночок – Українську православну церкву. Тут теж було служіння. В церковній крамничці я придбав одну книгу. До речі, випадком почув цікаву розмову. Зайшла жінка і запитала працівника крамнички, сивобородого дідуся – чи можна її другу посповідатися. А з якої Ви церкви? – запитав дідусь. Ми… греко-католики, сказала жіночка. У католиків голова церкви папа, у християн – Ісус Христос – відповів їй дідусь. Не можуть католики просто прийти на сповідь до православного батюшки.

Звісно, я знаю, що така логіка православних багатьох обурює, але я бачу певний сенс – якщо ти належиш до іншої громади, чому приходиш сюди? Церква це не супермаркет, де ти купуєш товари чи послуги. У православних є своє розуміння що є церква, і що не є церква.

Звісно, я також знаю, що православ’я ще менше сприймає протестантизм і взагалі бачить його як гілку католицизму.

Тим не менше, я радий, що у Франківську є різні релігійні громади, в тому числі Українська православна церква МП.

Словом, час на Франківщині був плідним та цікавим.