Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії?

Так, наш світ недосконалий. До кожного з 6-и президентів можна поставити серйозні питання. Думаю, деяких можна і у в’язницю посадити. Але нікого нікуди ми не посадимо, якщо не будемо глибоко у серці вірити, що справделивість — це добре, і що її нам гостро невистачає. Нам треба любити не своє, і своїх, а саме правду і справедливість.

Я ніколи не був у США, але те, що я знаю про цю країну, мені дуже подобається. Багато людей свято переконані, що злочинець має сидіти у в’язниці, а невинний гуляти на свободі. Так ці люди будували цю країну, так вони писали закони, так працюють судді і суди, так мислить типовий американець.

Сьогодні я почув статистику — понад 40% українців шкодують, що народилися тут. Понад 40%! На практиці це означає, що сорок звинувачує отих інших 60, що вони їм тут нормально жити не дають. Зіпсували країну. От якби я народився десь там на заході… І ніхто не хоче народитися десь у бідній Африці чи Сирії. Але живе в Україні, де є їжа, дах над головою, багато можливостей, низькі податки, чудова природа і багато всього, чого ми вперто не помічаємо.

Ми живемо ілюзією, що ми класні. Але реальність така, що Україна — це ми. Ми відмиваємо бурштин, ми пиляємо ліс, ми беремо і даємо хабарі, купуємо дипломи, перетинаємо подвійну суцільну, коли нема поруч поліції і все таке.

Ми маємо затямити — Україна буде саме такою, як ми її побудуємо. Моє рідне карпатське містечко Сколе буде таким, як його побудують — містяни, міська рада, обрана містянами, міський голова. Теж обраний. Або відсталим і занедбаним, або красивим і розвиненим.

До чого я це пишу. Ми станемо успішні не тоді, коли чарівник Зеленський побудує тут Сінгапур. Сінгапур ми зможемо побудувати самі — якщо станемо ментально сінгапурцями і пропрацюємо в поті чола років так 30-40. Якщо це взагалі наш шлях.

Не можна будувати фальшиві дихотомії. А нам так кортить. “Беркутівець” це зло, а от атовець добро. Хіба? Завжди? А я от думаю, що добро, це право, правда, справедливість, мир, чесність. А зло — все протилежне. Я хочу щоб людина в Україні змогла знайти справедливість у суді. Щоб ми перестали ненавидіти російську мову лише тому, що нею розмовляє Путін (до якого не мав і не маю навіть крихтини симпатій). Щоб ми зрозуміли, що можемо бути щасливі не тоді, коли щастя нам принесуть на тарілочці, а коли зробимо щасливими себе і один одного.

Повертаючися до блокування. Є час блокувати, а є час не блокувати. Я подивився фрагмент відео — там якись атовець розмахує посвідченням перед носом поліціянта. А що робити поліціянту? Людина блокує транспорті сполучення, а він має її привітати і квіти вручити? Я не стою на боці жорстокої поліції. Я лише намагаюся сказати, що країна вибрала свою владу. Президента, парламент. Тепер ми живемо в країні, в якій хочуть жити 73%. І ми будемо жити в ній найближчі роки. І будемо переконуватися — країна не стане отак одразу кращою за короткий час. Не станемо ми ані Сінгапуром, ані казковою Данією, ані ще чимось. Нам би Польщею стати. Тільки спочатку зрозуміти як це. І що нам заважаємо самі ми.