Про політичне – Тарас Дятлик

Рідко пишу про політичне. І це не означає, що в мене немає активної політичної позиції. Вона є. Але для мене Фейсбук не те місце, де про це треба постійно репетувати… Слідкуючи вже багато років за ходом розслідування голосних вбивств в нашій країні, я хочу сказати, що…

Оприлюднення результатів розслідування вбивства В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе та Небесної Сотні — імена замовників, посередників, виконавців, — та покарання замовників, посередників і вбивць для мене було, є і буде лакмусовим папірцем щодо кожного президента і кожної влади.

Президенти і очільники відповідних відомств змінюють один одного на посту, а справи поки що закриваються, а не розкриваються… Для мене той президент і та влада буде задовільна, яка оприлюднить всі ці аспекти — замовників, посередників, виконавців. А поки що ні Кравчук Леонід Макарович, ні Кучма Леонід Данилович, ні Ющенко Віктор Андрійович, ні Янукович Віктор Федорович, Порошенко Петро Олексійович, ні Зеленський Володимир Олександрович не спромоглися ні самі, ні за допомогою тих, кого призначали на відповідні посади, розкрити ці злочини.

В Україні за цей час відбулося багато тисяч вбивств, і навіть десятки тисяч вбивств на Сході України через гібридну війну проти нашої країни. Проте вбивства В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе (і з ним – більше 70 нерозслідуваних смертей українських журналістів) і Небесної Сотні (більше 100 чоловік) і небажання розслідувати ці вбивства — це показник “християнськості” і справжнього індексу християнських цінностей нашої країни.

Попри те, що більшість наших політиків дуже гарно володіє християнською риторикою і християнським термінологічним апаратом… І знають, чим “брати” християн у політичній боротьбі… І на кожну якусь невеличку “рілігійну свободу”, мені здається, у християнської спільноти на півміліметра закриваються “ціннісні оченяти”. Тут ціню, а тут не ціню… Це ціню, а це, теж з християнських цінностей, не ціню…

Особисто я (якби ви мене запитали) не вірю, що наша країна чи нація була чи є християнською. Чи є в Україні християни? Так, звісно…. Разом з тим, показником релігійної свободи з боку держави для мене є не стільки свобода вірити в Бога (мені ніхто не може заборинити вірити Йому), свобода збиратись в ім’я Христа (мені теж ніхто не може заборонити це робити, і в Церкви є тисячолітній досвід в умовах гонінь), свобода проповідувати Христа (цього теж ніхто не міг заборонити ні в Римській імперії до Костянтина, ні після)…

Показником релігійної свободи для мене є рівень соціальної відповідальності президента і очільників держави перед суспільством. І голос християнських спільнот саме у таких питаннях — це must have. І це не політичне питання, якого ми так часто боїмося. Це якраз і є питання свободи віросповідання.

Якщо християнська спільнота хоче впливати на державу і закони нашої країни, захищаючи сімейні цінності, то питання життя — це для сповідуючого християнина друга найвища цінність після вірності Христу. І ми не можемо вибірково боротися за християнські цінності, тільки за окремі цінності…

Якщо українська християнська спільнота (і римо- і греко-католики, і православні, і протестанти) в таких питаннях як вбивства Чорновола, Гонгадзе і Небесної Сотні вибирає краще промовчати, то це не прояв релігійної свободи і свободи слова. Це свідчить про те, що реакції політиків, депутатів (можливо, навіть християнських депутатів), можновладців ми боїмося більше, ніж того, щоб стати на сторону дружин, дітей, матерів, родини тих, кого вбивали, і вбивали по-звірячому.

Дехто скаже: “Не потрібно було Чорноволу, чи Гонгадзе чи Небесній Сотні лізти в політику”. Але любі зміни, особливо в місійній роботі Церкви в суспільстві і в державі (як Абрахам Кайпер і багато інших), починаються з того, що хтось кудись вирішив “лізти”: чи то захищати права чорношкірих (як Мартин Лютер Кінг), чи то їхати з Євангелієм до диких племен, чи то захищати права обездолених верств населення, тощо… Хтось кудись був покликаний Богом “лізти” і нести туди принципи Царства Божого, гідність Царства Божого, Добру Новину про Царство Боже…

Не знаю, як для вас, а особисто для мене оприлюднення результатів розслідування вбивства В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе та Небесної Сотні — імена замовників, посередників, виконавців, — та покарання замовників, посередників і вбивць для мене було, є і буде лакмусовим папірцем щодо кожного президента і кожної влади. Тому що нерозслідуване вбивство черговим президентом, це знак і посил наступному президенту і очільникам відповідних відомств: безкарність. І Пересопницьке Євангеліє під рукою практично ні до чого не зобов’язує, хоча це гарно і знаково і релігійно складати присягу Президента з таким Символом…

Наостанок, знаю, що Бог у Свій час у Своєму місці “зустріне” їх. Відповідно молюся і про прощення своїх гріхів в думках, словах і діях. І про те, щоб Бог пробуждав не тільки “владу”, а й християнську спільноту. Все частіше і частіше з’являються думки в моїй голові: може забагато в нас в Україні релігійної свободи? Бо необмежена релігійна свобода часто вносить безлад в пріоритет християнських цінностей — все частіше хочеться не стільки явити Христа, скільки влади і впливу, впливу і влади, і владних ресурсів… Але ж сила Царства Божого не у владі…

PS. Не знаю, чому не приїхав Віктор Федорович, мабуть, якісь сімейні справи затримали…

3 лютого 2020
Рівне, Україна

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s