Єдина, свята, соборна і апостольська Церква присутня в цьому світі у формі багатьох різноманітних помісних громад. Все це розмаїття є багатством, а не проблемою. Здоровий шлях зростання для кожної громади пролягає між двома берегами. З одного боку – це важливість плекання власної ідентичності, з іншого – відкритість до інших громад, які мають свою власну особливість. Без такої відкритості громаду важко назвати соборною, і взагалі церквою. Якщо ідентичність якоїсь громади полягає в тому, щоб заперечувати християнську сутність всіх відмінних від неї громад – тоді це погана ідентичність, її потрібно не плекати, а позбуватись від неї. Це не євангельська ідентичність. Апостольське розуміння соборності міститься в словах апостола Павла, які служать практичним підсумком його викладу Євангелія в Посланні до Римлян. І звучать вони так: «Приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу». (Рм.15:7)

Євангельські христини виступили свого часу з протестом проти середньовічного католицького церковного ексклюзивізму. І це було вповні справедливо. Втім, ідентичністю євангельського християнства є не протест, а євангельська свобода. Якщо ж євангельські християни на зміну католицького ексклюзивізму створять свій власний ексклюзивізм – це буде втрата питомої особливості євангельських християн. На мою думку, єдиною принциповою відповіддю на ексклюзивізм є інклюзивна церковна ідентичність. В іншому разі ми просто отримаємо ще один новий ексклюзивізм, який буде клоном, чи сіямським близнюком попереднього. Або як говорить давній міф: той, хто бореться з драконом сам перетворюється з часом на дракона. Тому я переконаний, що для євангельських християн принципово бути відкритими і плекати власну неповторну ідентичність, виносячи на свої знамена євангельску свободу. Тим більше, що сьогодні навіть католики докладають зусиль, щоб відійти від своєї минулої ексклюзивістської еклезіології.

І ще одна думка. Щодо різних церковних традицій та відношення до них. Якщо сакраменталізм приводить до примітивного магізму, то анти-сакраменталізм може привести до сухого раціоналізму. Якщо акцент на відносинах містить загрозу релятивізму, то підкреслення ролі правил приводить в свою чергу до легалізму. Не можна підносити жодну систему до абсолюту і ще гірше постійно вишукувати слабкі сторони в чужих системах і показувати свою систему, як панацею. Не можна забувати, що навіть найкращі ліки мають свою побічну дію. Тому, найкращий шлях – це шукати у всьому баланс і пильнувати за ризиками, притаманними власній традиції, а не тицяти пальцем на чужі перекоси.

(з особистої сторінки автора)