Я ніколи не міг зрозуміти людей, які відкидають традицію. Але мені було важко також погодитись і з тими, хто відносився до традиції, як до авторитету рівносильного Писанню. І мені дуже не подобалось, що і одна і друга сторона обмежували мою свободу необхідністю обирати між цими двома позиціями. Я хотів мати можливість на третій варіант. Для людських очей це напевно виглядає як невизначеність чи непостійність, хоча насправді це є та ситуація, коли ти просто не вписуєшся в існуючі сформовані системи, а тієї системи, яка б втілювала твої погляди не існує, бо вона ще не сформувалась. І виникає спокуса втиснути себе якимсь способом в одну з тих, які є і бути собі, як всі нормальні люди. Втім, так робити не правильно і не зовсім корисно. Так не робив Ісус і так не робили апостоли.
На мій погляд, найкраще шукати таке церковне середовище де тебе не будуть втискати в чужі штани, а дозволять вільно зростати в пізнанні істини, зберігаючи власну свободу та неповторність. Не потрібно гвалтувати себе, щоб бути правильним, треба дозволити істині самій вести нас до правильного пізнання.
Повертаючись до теми традиції, хотів сказати, що отой третій варіант, який я завжди носив у собі, розриваючись між двома іншими, я ніяк не міг самотужки чітко і впевнено сформулювати для себе. Якось не наважувався на таке зухвальство. Бо і з одної і з другої сторони звучало: “О, ти що, хочеш бути наймудріший?” І це добряче тиснуло на сумління і гнітило свободу. І я кажу про справжню духовну свободу, а не про вседозволеність. Втім пошуки свої я не припиняв. І вони виявились не марними. Я знаходив все більше людей, які мали подібні думки, як у мене. Коли ж я прочитав наступну цитату Мірослава Вольфа, то мало не танцював від радості. Він зумів коротко і грамотно сформулювати саме ту позицію, якої я вже давно дотримуюсь у питанні співвідношення Святого Письма та традиції. Це якраз той момент, коли інша людина не говорить тобі щось нове, а допомагає краще висловити те, що в тебе завжди було на серці. Ось ця цитата, яка увійшла в число моїх улюблених:
«Недостатньо говорити тільки про авторитет Писання, оскільки ми завжди читаємо його в контексті тієї чи іншої тлумачної традиції. Між Писанням і переданням існує нерозривний взаємозв’язок. Це не означає, що Писання перестає бути критерієм істинності передання – суддею у всьому, що стосується церкви, – оскільки взаємозв’язок між Писанням і переданням асиметричний. Писання незмінне; передання рухоме. Ось чому передання, будучи одним із контекстів, в яких ми читаємо Писання, одночасно зазнає на собі вплив Писання». – Мірослав Вольф
(з сторінки автора)
two three dots 