Розум, як правило, вважається перевагою. Напевно, так і є. Навіть Біблія наводить багато думок про це. Мовляв, розум, знання і мудрість категорії потрібні і позитивні.

Але.
Розум це ще і виклик. За моїми спостереженнями бути зрілим (= і смиренним) і водночас бути розумним, м’яко кажучи, складнувато. Бо смирення передбачає визнання своєї нікчемності перед Великим Творцем, визнання постійної потреби у Ньому.

Розумній людині важко всерйоз і глибоко погодитися зі своєю безпорадністю. Їй подобається думати, що розумом вона охопила небо і землю, Бога за бороду вхопила (і тримає). Натомість, християнство ніби стверджує парадокс – розумним бути варто, а от думати, що ти велике (розумне) цабе – зась.

В євангельському християнстві розумні люди є. Але далеко не всім вдається гідно пройти випробування розумом. Дехто рано чи пізно падає, дехто задовільняється лише перебуванням у християнстві соціальному (обмінюючи його на духовне життя і близькість з Богом).

З іншого боку, є багато християн, інтелектуально не суперсильних, але в інших аспектах дійсноті вірних, побожних і благочестивих.

Бог не любить фальшивих дихотомій. Але я все ж таки думаю, що смирення важливіше.

Сергій Чепара