В Євангелії від Матея є один цікавий фрагмент. Після розмови з багатим юнаком Ісус висловився про те, як багатому важко увійти в Царство Боже. “Тоді озвався Петро і сказав до Нього: “Ось ми ПОКИНУЛИ ВСЕ й пішли за Тобою; що будемо за те мати?” Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за Мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі Своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля імени Мого ПОКИНЕ дім, братів, сестер, батька, матір, ЖІНКУ, ДІТЕЙ, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.” (Мт.19:27-30)

Зі сказаного виникає досить конкретне запитання: Чи справді апостоли покинули своїх жінок та дітей? І як взагалі розуміти дані слова Ісуса? На мою думку, буквалістичне тлумачення Ісусових слів є їхнім грубим спотворенням. Грубим і шкідливим. Ось, для прикладу, як слова Ісуса передає євангелист Лука: “Якже ішла з Ним народу превелика сила, Він обернувсь і до них мовив: “Коли хтось приходить до Мене й не ЗНЕНАВИДИТЬ свого батька й матір, ЖІНКУ, ДІТЕЙ, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути Моїм учнем. Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за Мною – не може бути Моїм учнем”. (Лк.14:25-27)

Зненавидить в даному випадку означає любитиме менше. Інакше кажучи, мова йде не про те, щоб не любити дружину та дітей, але любити Господа більше, ніж їх. І не тільки на словах. Тож, це є справа пріоритетів, а не відмови від сім’ї. Покинути все, себто зненавидіти все – означає поставити все на службу найвищій цінності, яким є Царство Боже. Мова йде про готовність жертвувати зручностями та привілеями земного життя заради Євангелія.

Якби Ісус вимагав від учнів в повному сенсі залишити дружину та дітей, Він був би ошуканцем і фальшивим пророком. Так роблять тільки лідери тоталітарних культів. Така агітація є злочинною, аморальною і беззаконною. Руйнування сім’ї – це нечестя і дурість. Тож, апостоли ніколи не ставали целібсами, вони залишалися сімейними людьми до кінця свого життя. Про це свідчить, зокрема, апостол Павло в Посланні до Коринтян: “Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа?” (1Кор.9:5) Століттями цей текст тлумачили так, що апостол говорить тут, про кухарку, помічницю, покоївку, але не про дружину. Втім, таке тлумачення запанувало в церкві відтоді, як її заполонив платонізм, а керівні позиції в ній зайняло неодружене духовенство. Але в ХХ-му столітті біблійна наука відкинула це тлумачення, як помилкове. З цим погоджується також відомий католицький біблеїст Рудольф Шнакенбург. Сестра-жінка – це віруюча дружина-християнка.

Ще на самих початках християнства святий Павло застерігав від фальшивого містицизму та аскетизму: “Дух виразно каже, що за останніх часів деякі відступлять від віри і пристануть до духів обманних і навчань бісівських; зведені лицемірними брехунами з таврованим сумлінням, вони ЗАБОРОНЯТИМУТЬ ОДРУЖУВАТИСЯ і волітимуть стримуватись від страв, що їх Бог створив для вірних і для тих, які спізнали правду, щоб їх споживати з подякою”. (1Тим.4:1-3)

P.S. Я з глибокою пошаною ставлюсь до християн, які мають автентичний дар безшлюбності, але разом з цим я є твердо переконаний, що засилля монастирської традиції в церкві та той факт, що нею став керувати виключно клас неодружених – це якась велика помилка. Так не може бути, і так не повинно бути. Це результат платонізації християнства, а не наслідок біблійного вчення.

С.Я.Тегза