(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі.

Подвоєння світу речей приводить до двійковості нашої свідомості. В ній, поряд із нашими знаннями про реальний світ, виникає дзеркальний викривлений дублікат, нам добре відомий. Відомий не теоретично, ми в ньому існуємо, і все глибше і глибше в нього занурюємося. І чим далі ми практично заходимо в це задзеркалля, тим більше віддаляється від нас реальний світ. Ми животіємо в світі брехливих копій, де ми – перші несправжні. Подавати чи не подавати ці знаки єднання з химерою нас ніхто не примушує. Ми погоджуємося за власним рішенням жити в химерному світі псевдореальності.

Важливо підкреслити, що сутнісно різняться не тільки ці два світи – реальний і його копія. Люди, які живуть і розвиваються в реальному світі, принципово, сутнісно відрізняються від тих, хто поєднав своє існування з існуванням світу задзеркальних копій. Задзеркалля, ясна справа, тут метафора, яка допомагає передати суть нашого стану. Можна тут використати як метафору і термін «анігіляція». Адже при взаємодії в нашій свідомості світу реального і облудного (речей і їх назв з підробками і їхніми лейбами зі світу химер), в ній можуть відбуватися якісні зміни, за яких людина випадає з реальності і провалюється в стан, схожий на стан сновиди, стан обезсилення, присутності-відсутності в суспільному житті.

Давно мудрі люди говорили, що поза державою, політикою існують лише тварини і Бог. Українці в політиці геть знесилені. Такі зміни свідомості і можна назвати її анігіляцією, тобто при взаємодії в ній світу і антисвіту вона перетворюється зі свідомості людини в свідомість зомбі, цілком людиноподібної істоти, яка лише імітує те, що в реальності мертве.

Наприклад, голова правління банку на нараді у голови НБУ Арбузова чи Гонтарєвої удає з себе банкіра, а в реальності його немає, він відсутній, тому його згодом як банкіра і не стало в реальності. Вони знали, що то ніякі не голови НБУ за суттю, але зовнішніми знаками визнавали їх такими.

2. Конкретизую сказане простими прикладами. Ось річ, яка називається «домашня ковбаса.») Вона готується з сировини відповідної якості, за відповідних умов смажиться, має відповідний зміст і відповідні складові частини. Тепер людина бачить на продукті, зовні схожому на домашню ковбасу, зі схожим смаком, запахом, але з іншим змістом, лейбу – «домашня ковбаса». Вона може знати, що це підробка проте погоджується з неправдивою назвою, платить за неї, чим подає в суспільство знак своєї єдності зі структурою оманливого світу, до якого належить ця підробка, її автори і ті, що узаконими її виробництво. Ми читаємо лейби: «хліб», «молоко», «морозиво», «цукор», «олія», «каберне», оплачуємо їхню «ціну», хоча, вони мають інший зміст в порівнянні із справжнім хлібом, молоком, вином. Часто самі виробники визнають їх несправжність, дрібненькими літерами пишучи про їх інший зміст і добавки.

До матеріалізованих химер з такими лейбами, чи до таких підробок, мусимо віднести і генетично модифікований огірок, помідор, моркву і таке інше. Це генетично змінені продукти. У них змінилася суть організмів, яка визначається ЗМІНОЮ набору їхньої генетичної інформації. Тож є очевидним, що таким чином створені овочі не є власне огірком, помідором, морквою. Їх потрібно назвати у відповідності з їхньою новою сутністю, яка визначається НОВИМ геномом, що створений генетиками. На природному огірку, не треба писати що він не модифікований огірок і на реальній домашній ковбасці, – що вона справжня, «без ГМО». Огірок є огірок, а ковбаса є ковбаса. Це підробку треба назвати підробкою. Тобто, може якось так – «генетично модифікований овоч, схожий на огірок»; «ковбаса, схожа на домашню з ГМО», чи «з сировини, що має шкідливі складові»). Природні організми вже мають свої історичні назви і не потребують їхніх змін додаванням словосполучення «без ГМО». А нові, створені генетиками генетично змінені організми, потребують назви, яка відповідає їхній суті. Якщо, безумовно, ми хочемо і здатні жити в реальності, а не в світі обману. Тобто, суспільство, яке розуміє значення імен і назв, на ВСІХ генетично модифікованих організмах зобов’язане щонайменше поставити позначку – «ГМО», а традиційним продуктам – вернути їхню назву. Генетично модифікована морква – це не морква, хоч зовні схожа на неї. Це інший організм з іншим геномом, тому він потребує адекватної назви. Крім того, додавання в назву природного овочу слів «без ГМО» несе в свідомість людини начебто однакову суть, скажімо, моркви генетично модифікованої і природної. Але це є обман, бо суть організму, як відомо, визначається його геномом, а вони різні у природної і модифікованої моркви. Чому країни погодилися з нанесенням на товарні знаки продуктів харчування цієї неправди, інше питання, але цей матеріалізований в підробках обман з такими лейбами обертається торговими шляхами світу. Продаж цих товарів помічений знаком олжи. І їхня покупка, і їхнє споживання теж. Лжа, об’єкт сфери етики, увійшла і матеріалізувалася в природну сферу існування людства. Стала реальною частиною земного світу, і існує в ній як отруйне сміття. То вже елемент не Божого світу. Там інший бог. Божий же світ правдивий.

3. Приклад із суспільної сфери. «Демократичні вибори» можуть бути реальною подією в житті суспільства, якщо в ньому є носії демократії, вільні громадяни, які знають Закон, ціну свободи, власну роль у їхньому утвердженні в суспільному бутті і реалізують її. А можуть бути їхньою дзеркальною копією, якщо виборці, вивчивши, що таке громадянин, виборчий бюлетень, право, справедливість, свобода, на виборах мавпують поведінку носіїв демократії, а в реальності ведуть себе як залежні, негідні люди. Тоді під зовнішнім демократичним антуражем відбуваються події, при якій суспільство провалюється в стан рабства і беззаконня, стан протилежний демократії. При тому, назви об’єктів, структур, інститутів, інструментів суспільного і державного життя такої країни, які тотожні назвам аналогічних речей в демократичних країнах, перестають відповідати їхній суті. З ними відбуваються такі ж перипетії, як із товарними підробками.

Скажімо «гроші». Їхня суть – міра вартості і на цій основі вони – засіб платежу, обігу, накопичення, світові гроші. Вартість гривні, як міри вартості для нас за 24 роки впала в 15 разів. Якби міра довжини – метр, за цей час зменшився такими ж стрибками і в ті ж 15 разів, тобто зі 100 до 6,66… сантиметрів, то ми не змогли б ні шити, ні будувати, ні їхати. Нас чекала б універсальна криза) Тож не дивно, що ми з таким «еталоном» вартості догосподарювалися , як то кажуть, до ручки, – недопустимо зменшили населення країни, погіршили якість, зменшили кількість робочої сили, втратили економічний потенціал і контроль над ресурсами. То гривня гроші, чи погана їхня підробка? Ми не думаємо про це. Ми ставимося до неї як до грошей – платимо нею, розраховуємося, заощаджуємо, обмінюємо на інші валюти, несучи при тому непоправні особисті і суспільні втрати. Ні, подумки і в голос, і публічно чуємо лайку на дерев’яну нашу валюту і її батьків, але то безглузді витрати суспільної енергії. Знаками своїми її вже визнали. Її стабільність (а для здорового глузду стабільність гривни це стабільність гривневих цін) є метою спеціально створеного національного органу, який називається «Національний банк України». Але в реальності він не виконував і не виконує своє призначення і по суті є обманною копією центрального банку. Така ж ситуація і з банківською системою, яка не виконує своє покликання – кредитувати національну економіку і населення із залучених нею вільних коштів економічних суб’єктів. Як реальність нашого суспільного життя вона відсутня. Замість неї маємо сучасного рівня «розрахунково-касовий центр», який зображує з себе «банківську систему України».

4. Можете додати ще багато назв суспільних об’єктів і суб’єктів, що не відповідають своїй суті. Згадаєте ще, що Верховна Рада – не Верховна Рада, що депутат – не депутат, що Президент – не Президент і голова сільради – не голова сільради, а здебільшого їхні обманні копії. Тут явно «правитель не правитель», але й «слуга не слуга». Тим паче, що ми як виборці в двох ролях – ми і слуга влади і замовник мети його управління. Але ж навіть дві з половиною тисячі років тому слуга знав як служити правителю – «будь чесним і не давай йому спокою.» (той же Конфуцій). Наш виборець далеко не завжди чесний у стосунках з владою, і участь в управлінні від сільради до Верховної Ради, як правило, обмежує вкиданням бюлетеня в урну. Тож «діяльність» цих недоправителів, обраних нами, недовиборцями, і покинутих без суспільного контролю, ми легалізували своєю присутністю-відсутністю в реальному суспільному житті як той згаданий банкір. Українське суспільство здригається в конвульсіях у цій гидотно-слизькій копії реальності, а при тому країна має лейбу – «демократична», з «демократично» обраним правителем та іншими владними сановниками. Ми, мавпуючи з себе носіїв демократії, породили країну, що імітує з себе державу. У нашому суспільному житті ми теж лейби – «розкислі, розлізлі люди, мляві, вайлуваті розтелепи, люди в завеликому одязі, недорослі» (з різних словників). Блазні, – одним словом. Тож закономірно, що кращий з блазнів має бути головним блазнем. І не його вина, що він кращий з нас. Все це марево виросло з стану нашого сонного розуму, нашого неправдивого і нелюблячого серця. І якби не наші позачасові Українські Майдани, які освітили і тримають дорогу правди, тобто вона реально існує, щоб ми мали попереду!?
Людина є людиною тоді, коли вона із правдою святою живе. Альтернатива їй – сновида, що животіє в оманливій реальності. «Якщо до правди святої/ Світ дороги знайти не вміє,/ Честь безумцю, який навіє/ Людству сон золотий»/. (Беранже) Нам навіяв. З дороги правдивої збилися. Заснули. А сон розуму додав і свою лепту у появу нашої суспільної потвори, в якій ми граємо роль блазнів.

5. Під дією червоного терору в радянський час нашу свідомість окупувала неправда за нашої душевної згоди. Ми капітулювали перед нею під «аргументами і фактами» нашого «доказового мислення», під тиском дрібних резонів – вона дозволяла зберегти поцейбічне животіння. Тепер вона «допомагає» і молодим і зрілим не втратити бізнес, роботу, зарплату, сон душі… Слова з Біблії: «Не свідчи неправдиво на ближнього свого» не будять нашу понівечену свідомість. І Шевченкові слова про те, що правда має бути між людьми, а ні то «сонце стане / і осквернену землю спалить» – для неї лише слова. Нагадаю кантівська мисль для українців, наділених філософським мисленням, як я її сприймаю: В «момент коли» я неправдивий, то обманюю персонально я, відповідаю за цей акт брехні персонально я, і акт цей є позачасовим, завершеним, абсолютним і ясним. Тобто, за мою неправду ніщо мене не зможе виправдати перед Вічністю. Ніщо! Але нас це не лякає. За такого стану нашого духу Дух Божий покинув нас на волю нашого неправдивого серця.

Ставши частиною моєї свідомості, моя особистісна неправда спотворює реальність для мене і в мені з моєї згоди. Я не хочу і не можу приймати правду життя. Чому? – Вона викриває мене у моїй внутрішньому самообмані. Реальність своєю правдою висаджує в повітря вибудувані мною кріпосні стіни моєї самоповаги і самовизначення. Вона замахується на мене сьогоднішнього, вимагаючи від мене неймовірних зусиль зупинити самоімітацію і стати собою справжнім. Це час народження мене нового. Або – викид абортивного людського матеріалу, людини, яка не відбулася Поріг.

Рідко хто здатний на нове творення себе. Та й без дива втручання в цей процес Вищої сили воно навряд чи можливе. Вирватися з полону олжі важко. Дуже важко. Для цього треба впустити в своє серце правду, як його господарку. За нею приходить любов з силою вернутися в справжність. І тоді у нас є право назвати речі своїми іменами.

Олександр Сугоняко – український політик, економіст, громадський діяч, в минулому – народний депутат України.

(З особистої сторінки автора, виділення жирним – редактора)