Останні тижні спостерігаю дебати в євангельських колах – може чи не може відкрито агітувати пресвітер/диякон церкви за політичну партію або і самому балотуватися на виборні посади.

Дискусії ці спричинені тим, що на цих місцевих виборах чимало протестантів подалися в політику. Деякі захотіли стати депутатами чи навіть мерами міст. Навіть деякі служителі помітно політизувалися.

Моя позиція коротко:
– поза всяким сумнівом, християни можуть (а інколи повинні) долучатися до громадсько-політичного життя країни; щонайменше ми всі повинні платити податки, мати поняття, що робиться у країні, голосувати на місцевих/президентських/парламентських виборах; якщо відчувають поклик – йти в політику, ставати депутатом, мером і т.д.
– пресвітер церкви це не просто християнин; пресвітер церкви – це її публічне обличчя; подобаєтсья нам це чи ні, але світ буде ототожнювати пресвітера і саму церкву, або пресвітера і конфесію; іншими словами, якщо світ побачить, що пресвітер баптистської церкви агітує за сіро-буро-малинових (СБМ) то зробить висновок, що вся церква/братство/конфесія за СБМ;
– пресвітер не може бути політиком як журналіст/суддя/прокурор/президент не може бути партійним; військові не можуть йти на мітинги; присяжним не може бути поліціянт; жертва не може бути суддею; суддя не може судити рідного брата чи дружину; є внутрішня суперечність між роллю служителя церкви і політиком; ролі церкви і держави різні, і ролі пресвітера і мера/президета різні;
– церква це структура не політична; вона може бути або аполітичною або надполітичною, але не політичною; з різних причин церква не може бути соціалістичною, націоналістичною, правою або лівою; церква об’єднує віруючих у Христа, а не лівих, правих, республіканців чи демократів, соціал-демократів чи націонал-лібералів; Христос – це Син Божий, Спаситель; Христу не байдужі соціальні питання, але все ж таки вони не головні; церква поширює Євангеліє (духовне звільнення грішної людини через віру у Христа);
– пресвітер не може публічно підтримувати СБМ, тому що у його церкві можуть бути і будуть зелені, чорні, квадратні і крапчасті; якщо твій пресвітер публічно і гучно за СБМ, а ти ні – це створить напругу;
– якщо пресвітер підтримує Петра Петренка на пост президента, а виграє Іван Іваненко, якими будуть стосунки церкви і влади?
– пресвітер може працювати на роботі, в тому числі і на уряд, якщо це не передбачає високу політизацію; але мені важко уявити пресвітера-прокурора чи пресвітера суддю; навіть пресвітеру журналісту було б складно; проте бути служителем церкви і вчителем у школі цілком можливо; іншими словами є низка професій, які чудово поєднуються з пресвітеруванням, і ще низка, які взагалі ніяк; пресвітер церкви може бути і бізнесменом, але якщо на нього працюватимуть його ж церкв’яни – це створить додаткову напругу – одні стосунки будуть заважати іншим;
– якщо пресвітер буде дупутатом міської ради – як він має голосувати за виділення землі іншій церкві, не його? а виділення землі культам? а встановлення скульптури діві Марії? :)
– якщо пресвітер аж дуже хоче стати мером чи народним депутатом – він повинен скласти повноваження служителя і займатися політикою; політика це нормально, церква теж добре. але разом це погана суміш.

Подібні думки писали Тарас Дятлик, Роман Соловій, Андрій Шиманович, Сергій Накул. Раджу відвідати їхні сторінки та особисто ознайомитися з їхніми аргументаціями.

Сергій Чепара