Сім питань до євангельської спільноти в Україні

Нам в Україні потрібна не стільки Реформація (як відтворення середньовічного явища в сучасній Україні), скільки сам Ісус Христос та койнонія з Ним та з Христовими, з усіма сповідуючими християнами, які вірять в преображуючу силу Євангелія для людини та в преображуючу силу місії Бога для суспільства. Як богословський термін стосовно людини, то ре-формація — це те, що робить людина, щоб відповідати Божим очікуванням, а транс-формація (преображення, μεταμορφοομαι) — це те, що робить Бог Духом Святим.

▪︎ Μεταμορφοομαι (Мт 17:2; Мк 9:2; Рим 12:2; 2 Кор 3:18).

▪︎ Μορφοω (Гал 4:18). ▪︎ Μορφη (Мк 16:12; Фил 2:6, 7).

▪︎ Συμμορφιζομαι (Фил 3:10).

▪︎ Συμμορφος (Рим 8:29; Фил 3:21).

Ми дуже багато що хочемо просто реформувати. Проте без трансформації реформація людини чи суспільства, щоб закріпити результат реформування, не відбувається.

Причина — трансформація. Наслідок – реформація. Ми надіємось, що наслідок можна закріпити як форму за допомогою п’яти соло без відповідної трансформації Христом. Але реформування — це зовнішні зміни, трансформація ж (переображення, зміна образу) — це, перш за все, внутрішнє (відродження, зміна стосунків з Христом, – причина), а потім і зовнішнє (зміна способу стосунків з іншим і способу життя, – наслідок) преображення.

Говорячи про відтворення Реформації в українському суспільстві, так, як це мислять саме євангельські християни, я не вірю в цей процес і його успіх, якщо не буде повернення християнської спільноти, перш за все, до свого первинного покликання — місійної роботи в проголошенні Доброї Новини, а не просто надто вибіркова боротьба християнської спільноти з виключно окремими соціальними гріхами на рівні заборони.

Відверто кажучи, ми перестаємо вірити в преображуючу силу простого Євангелія Ісуса Христа, що веде до відродження від Бога та трансформації.

Я не проти Реформації, як явища, яке почалось в 1517 році, якщо дивитись на її богословські, філософські, економічні, культурні, соціальні, політичні передумови, і брати до уваги (тільки?) позитивні наслідки (бо ми, українські євангельські християни, не хочемо і не любимо говорити і пояснювати взаємозв’язок між Реформацією і хвилею кривавих повстань, а також хвилею Контрреформації).

Отож, вивчаючи історію Реформації, в мене є питання до тих, хто хоче відтворити Реформацію в українському суспільстві:

1️⃣ Чи готові ми “оплатити” той самий “соціально-політичний пакет” наслідків, ставши і активно закликаючи, як євангельська спільнота, на шлях Реформації українського суспільства?

2️⃣ Чи готові ми, як євангельська спільнота (і хто саме з наших очільників) взяти відповідальність за наслідки і результат цього процесу?

3️⃣ Чи відбулися в Україні передумови Реформації, а саме в сфері інтелектуальній, освітній, культурній, гуманістичній?

4️⃣ Чи готові, перш за все, наші євангельські церкви самі повертатись до першохристиянства у своїй життєдіяльності, перед тим, як його насаджувати в країні у якості Реформації українського суспільства?

5️⃣ Що ми готові змінити особисто в собі, в своїй спільноті, в своїй практиці, окрім презентації 5 соло? За що готові страждати як за Христа в Україні? Пройшов 2017 рік, але в наших помісних церквах практично нічого в плані Реформації не змінилось з різних об’єктивних і суб’єктивних причин.

6️⃣ Чи є у нас в Україні соціальні пророки, які передували Реформації, помираючи за те, у що вірять? Чи готові ми прийняти гоніння від українського суспільства і держави, ставши на активний шлях Реформації українського суспільства? Чи готові будемо прийняти також Контрреформацію, і від кого саме?

7️⃣ Чи готова наша євангельська спільнота взяти відповідальність за локальні повстання і локальні військові конфлікти в Україні, якщо почнеться активне насаджування ідеалів Реформації? Бо повторити лютерівську Реформацію без фундаментальних соціальних потрясінь в українському суспільстві інакше буде неможливо. Реформація — це не тільки 5 соло, це й фундаментальні зміни як в Церкві, так і в суспільстві.

Отож всі заклики до втілення ідеалів Реформації в Україні особисто я не сприймаю сьогодні як щось серйозне (за що готові платити саме ті, хто до цього закликає), бо, як правило, ці люди не до кінця усвідомлюють всіх передумов та наслідків Реформації, і сумніваюсь, що вони самі візьмуть моральну відповідальность за це.Повторюсь, в цілому я позитивно оцінюю історичне явище Реформації, що відбулась в Європі, та її соціально-політичний і духовний вплив на європейські нації, а згодом і держави. Проте сам цей історичний феномен неможливо повторити і відтворити як “Реформацію” в пост-реформаційний період Церкви, націй і держав, коли в нас фундаментально змінився як устрій Церкви та її політична роль, так і соціально-політичний устрій порівняно з середньовічним. Я не проти Реформації. Я за трансформацію…

Що нам треба, як євангельській спільноті в Україні, на мою думку?

1️⃣ Повернення євангельської спільноти до віри в силу Євангелія і до проголошення Євангелія не просто в церкві, а поза її межами, щоб Євангеліє було частиною не тільки проповідей під час богослужіння, але, перш за все, частиною нашого щоденного життя, якщо вже говорити про повернення до першохристиянства. Докостянтинівське християнство характеризувалось саме неймовірною вірою сповідуючих християн в преображуючу силу Євангелії, вірністю не стільки церковним чи державним чи етнічним ідеям чи структурам, скільки самому Христу, Його Тілу (Церкві) і Добрій Новині про Царство Боже і можливість через жертву Христа знову мати стосунки любові і довіри з Богом і один з одним, як це замислив Господь ще до гріхопадіння людини.

2️⃣ Повернення євангельської спільноти до цілісного розуміння місії Бога і покликання християнина (див. Кайпера) у світі. Щоб цьому навчати не тільки в семінаріях, але й в кожній помісній церкві. В цьому контексті має трансформуватись і духовна освіта, переналаштувавшись з підготовки до церковної життєдіяльності на підготовку до місії християнина в світі у співпраці з Університетом. Бо інтелектуальна еліта, завдяки якій стала можливою Реформація у той час, готувалась не в семінаріях, а саме на богословських факультетах Університету. На жаль, сьогодні більшість церковних служителів сприймає ідею богословського факультету в Університеті скорше як дикий лібералізм, який не має нічого спільного з підготовкою до служіння в помісній церкві. Але це окрема тема, до якої нам потрібно повертатись без суперництва між деномінаціями і семінаріями, об’єднуючи наші обмежені ресурси заради втілення місії Бога, а не просто заради видачі дипломів і вчених звань “хто перший?”.

Отакі передумови мого допису: чому нам потрібен зараз найбільше сам Христос (як відновлення довіри до Євангелія і місії Бога), а не спроба відтворити ідеї середньовічної Реформації в сучасних українських реаліях. Шануймося ❤——

(с) Тарас М. Дятлик
1 листопада 2020
Рівне, Україна

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s