Що означає для України рухатися на Захід? Що взагалі таке “західні цінності”?
Тут необхідно провести чітке розрізнення між двома групами “західних цінностей”. Інакше нам не уникнути непорозумінь і розчарувань.
До першої групи входять цінності, завдяки яким постала сучасна західна цивілізація як така. Це зокрема:

1. Повага до свободи і гідності людини
2. Верховенство права
3. Демократія
4. Розподіл влади, система стримувань і противаг
5. Вільна ринкова економіка
   

Перелік можна доповнювати.
Коли Україна проголосила з 90-их рух на Захід, метою були саме ці цінності.
Деякі з них (наприклад 3 і 4) у нас великою мірою утвердились (а коли опинялись під загрозою, це породжувало Майдан), інші (особливо 2) – ні.

Однак потрібно розуміти, що і сам Захід еволюціонує. З кінця 60-их, але особливо в останні 20 років в ньому утверджується інша група цінностей. В них на перший план виходить самовираження людини, її самореалізація, унікальність, автентичність. Для сучасної західної людини головні питання – це знайти свою ідентичність, бути собою і бути прийнятим іншими (суспільством) “такою/таким, як я є” (тобто таким, яким я себе знайшов/ідентифікував). Те ж, що перелічено вище як цінності 1-5, сприймається на Заході як належне і не є предметом великої дискусії.
Саме ці зрушення, споріднені із сексуальною революцією, поставили на Заході на перше місце ЛГБТК+ проблематику.

Змішування цих двох груп цінностей в одну або взагалі їх ототожнення є контрпродуктивним для західної інтеграції України з трьох причин:
(1) це дозволяє прибічникам проросійського курсу зводити всі західні цінності до другої групи і, відповідно, змальовувати Європу як “гейропу”;
(2) багатьох прозахідних українців друга група цінностей відштовхує і змушує сумніватися у власному прозахідному виборі;
(3) цінності самовираження все одно важко утвердити у суспільстві, зорієнтованому на виживання (я не дуже люблю World Values Survey, але в даному випадку його термінологія може бути корисною). Звичайно, в Україні трапляються люди, які насамперед зосереджені на віднайденні і утвердженні “справжнього себе”. Припустимо, один з таких людей зрозумів, що насправді він – жінка, якій просто не пощастило народитися в тілі чоловіка. Однак у суспільстві виживання його “пошук і віднайдення себе” не зрозуміють ані пенсіонерка, яка виросла в зовсім іншому світі, ані молоде подружжя, яке мусить повністю зосередитись на роботі, а тому не має часу ні для подібного “пошуку” самих себе, ні для того, щоб оцінити і прийняти “пошук” інших.

І якщо ЛГБТК+ ідеологія просувається у нас ще не так, як цього хотілося б її прибічникам, то це пояснюється не стільки браком поваги до інакшості (українців, між іншим, не варто змальовувати ксенофобами: російськомовні приймають україномовних і навпаки, на релігійному і етнічному ґрунті теж великих конфліктів нема), скільки тим, що суспільство не настільки переймається самовираженням, оригінальністю чи автентичністю, щоб відмовлятися заради цього від традиційних – в тому числі і для Заходу! – уявлень про шлюб, сім’ю та людську природу.
Рух України на Захід мав би бути рухом саме до цінностей першої групи. Саме вони дозволили б модернізувати країну. Можливо, після цього ми стали б більш відкритими до цінностей другої групи. А може й ні.

Нав’язування ж цінностей другої групи саме зараз є не просто згубним, але й нечесним.
Бо більшість українців прагнуть у Європу не для того, щоб їх життя стало “автентичним”, а для того, щоб воно стало гідним.

(з публічної фб-сторінки Дмитра Бінцаровського)