Назва оригіналу: There’s a problem with the way we define inequality.

До Міжнародного дня соціальної справедливості вирішили перекласти на диво правдиву статтю від BBC Future.
У світі так багато нерівності, що ми автоматично робимо висновок: це неправильно. І тим самим зміщуємо фокус на помилкове припущення, що люди хочуть жити в суспільстві, де всі рівні. А це не так, і куди більш важливе питання – інше, стверджують дослідники.

Багаті і бідні. 99% проти 1%. Мати і не мати. Принц і жебрак … Прірва між одним відсотком, що володіє половиною всіх багатств планети, і іншими 99-ма відсотками населення земної кулі, здається, ніколи ще не була настільки глибока, і це турбує нас.

Усунення подібного рівня нерівності в світі часто розглядається як одне з найважливіших завдань сучасного людства. Але чи так це?

Деякі дослідники вважають, що майнова нерівність як таке – зовсім не головна проблема. Справа не в існуванні прірви між багатими і бідними. Справа в існуючій несправедливості.

Одні люди постійно мають привілеї, а з іншими – так само постійно – обходяться несправедливо. І для нас, можливо, куди важливіше (а комусь і важче) визнати, що в XXI столітті злидні і несправедливість тісно взаємопов’язані.
І хоча багато хто розглядає нерівність як несправедливість, важливо чіткіше розмежувати поняття: щоб поліпшити суспільство, в якому ми живемо, дослідники закликають насамперед домовитися, що таке нерівність. І тільки після цього ми зможемо направити ресурси в потрібному напрямку.

Так що ж найбільше нас турбує в нерівності? Той факт, що деякі люди багаті, в той час як інші бідні? Або те, що не всім надані рівні шанси? Або щось ще?

У науковій роботі “Чому люди вважають за краще суспільство, в якому є нерівність”, опублікованій в квітні в журналі Nature Human Behaviour, група дослідників з Єльського університету (США) стверджує, що люди (навіть діти) вважають за краще жити в світі, де нерівність існує.

Звучить несподівано. Чому вчені прийшли до такого висновку? Тому що якщо люди опиняються в ситуації, де всі рівні, підкреслюється в дослідженні, багато хто з них відчувають роздратування і образу через те, що той, хто трудиться щосили, не отримує за це гідної винагороди. Або через те, що заохочують нероб.

Наприклад, в одному з експериментів групу дітей у віці від 6 до 8 років попросили поділити гумки (в якості винагороди) між двома хлопчиками, які прибирали кімнату.

Дослідники виявили, що коли групі повідомляли, що обидва працювали добре, і дітям давали непарну кількість “нагородних гумок”, то діти практично одностайно викидали зайвий ластик замість того, щоб віддати його комусь із двох хлопців. Очевидно, вони вважали, що це було б несправедливо.

А ось коли вчені повідомляли групі, що один з хлопчиків попрацював краще, ніж інший, діти вручали зайвий ластик більш працьовитому.

“Ми доводимо: уявлення суспільства про те, що нерівність в доходах як така неприйнятна для більшості, – невірне. Те, що перш за все турбує людей, – це несправедливість”, – говорить одна з авторів дослідження Крістіна Старманс, аспірантка психології в Єльському університеті.

“Як у сучасних Сполучених Штатах, так і в більшості країн, ці два явища змішуються. У світі так багато нерівності, що ми майже автоматично вирішуємо: це несправедливо. І тим самим зміщуємо фокус на помилкове припущення, що вся проблема – у нерівності в доходах. У той час як куди більш важливе питання – це питання справедливості”.
Співавтор Старманс Марк Шескін коротко формулює суть дослідження: “Люди зазвичай вважають за краще справедливу нерівність несправедливій рівності”.

Чому це важливо? Річ у тому, що, намагаючись створити суспільство без нерівності в матеріальному становищі, ми вступаємо в розбіжність з уявленнями людей про справедливість, що може привести до дестабілізації цього суспільства.
Країна, в якій не існує бідності й бідних, представляється утопією. А якщо в суспільстві – рівність без справедливості, це прямий шлях до колапсу, вважає Ніколас Блум, професор економіки Стенфордського університету (США).

“Звісно ж цілком розумним є те, що люди як правило не працюють, не створюють, не прагнуть до чогось, якщо у них немає мотивації, – підкреслює Блум. – Якщо я художник, стоматолог або будівельник, з якого дива я буду працювати по 50 годин в тиждень, якщо я і так отримую все, що мені потрібно, безкоштовно?”

“Як говорить мені мій власний досвід керівництва, люди зазвичай вважають, що заохочувати тих, хто любить сачкувати, – нерозумно. Якщо ви керуєте великим колективом, вам повинно бути добре відомо: ніщо не викликає такого роздратування, як рівна винагорода і просування по службі справжніх трудяг і запеклих ледарів”.

Так що ж таке нерівність?
Дослідники наполягають, що нам треба виробити спільне розуміння того, що це таке – нерівність.
Думаючи про те, як боротися з нерівністю, важливо пам’ятати про три різних, але маючих відношення один до одного уявлення про неї.

Перше: люди повинні мати в суспільстві рівні можливості – незалежно від їх походження, раси, статі й так далі.
Друге: винагороди, блага або пільги повинні розподілятися справедливо, відповідно до заслуг.

І нарешті: так звана рівність досягнень, рівні наслідки, незалежно від обставин. Цей пункт трохи складніше зрозуміти. Багато хто з експертів, з якими говорили журналісти BBC Future, користувалися словосполученням “нерівність за результатами”: скажімо, коли ви отримуєте [за однакову роботу] 5 фунтів, а ваш друг – 10.

Ці уявлення – три різних межі нерівності, з якими ми стикаємося в житті, і які в підсумку формують в очах людей те, що називають економічною нерівністю. Розуміння різних вимірів явища вкрай важливе для складання плану лікування нашого суспільства.

Так на який же з зазначених типів нерівності треба перш за все звернути увагу?
Якщо вже воювати – то з реальною проблемою.

Багато з тих дослідників і економістів, яких ми опитали, щоб написати цю статтю, вважають: того факту, що у світі існує 1% супербагатіїв, приділяється занадто багато уваги…

Замість цього, кажуть вони, краще б нам сконцентруватися на допомозі тим, кому не так пощастило в житті, тим, хто через відсутність справедливості в їхньому товаристві не в силах поліпшити своє становище.

Гаррі Дж. Франкфурт – почесний професор філософії в Принстонському університеті. У своїй книзі “Про нерівність” (On Inequality) він доводить, що нашим моральним обов’язком має бути викорінення злиднів, а не досягнення рівності. Необхідно домагатися того, щоб у кожного були кошти жити нормальним життям.

“Я переконаний, що люди відгукнуться з куди більшим співчуттям на страждання тих, хто живе в злиднях, ніж тих, хто просто (несправедливо, з їх точки зору) менш багатий, – каже Франкфурт. – Люди швидше за все підтримають зміни в законодавстві, спрямовані на те, щоб полегшити становище бідних “.

Економічна нерівність – це величезна і суперечлива проблема, що породжує напруженість, це продукт роботи багатьох політичних і культурних чинників протягом людської історії.

Коли ми починаємо розбиратися в нюансах, стає ясніше, що далеко не кожен отримує рівні можливості досягти успіху в цьому житті, навіть якщо він багато і чесно працює.

Шляхи розв’язання цієї проблеми залежать від того, до якого політичного спектра ви себе відносите: наприклад, люди з лівими переконаннями, можливо, віддадуть перевагу загальній системі охорони здоров’я, в той час, як більш консервативні громадяни правих поглядів виберуть варіант створення нових робочих місць для низькооплачуваних категорій населення.

Яким би не був політичний план дій, експерти вважають, що розв’язати проблему можна тільки визнавши, що бідність і несправедливість існують.

Дослідники говорять, що ми повинні розглядати співпереживання і допомогу іншим як моральний обов’язок кожної людини.

“Було б корисно змістити фокус дискусій і досліджень від нерівності як такої до проблем несправедливості і бідності, – закликає Старманс. – Саме це повинно нас турбувати найбільше”.

Переклад: “Останній Капіталіст”.
Оригінал англійською тут.