(Короткі ранкові роздуми)

У християнстві приблизно 2 млрд людей. Тут є багато всякого – церкви, конфесії, інституції, місії, і т.ін. Тут можна себе знайти.

Але важливіше знайти істину.
Бо можна бути протестантом заради протестантизму (католиком – заради католицизму, православним, заради православ’я).
А можна бути християнином заради Христа.
А це передбачає дві речі:
Сам Христос є Сином Божим і Месією. Він центр і серце християнства.
Сам Христос невіддільно пов’язаний з своїм вченням.

Понад 16 років тому я свідомо повірив у Христа. Це відбулося через протестантизм, він став для мене рідним домом. Той львівський протестантизм початку XXI століття. Бо десь у Бразилії, Китаї чи Новій Зеландії він може бути геть іншим. Я почав читати Біблію, вона стала для мене великою і важливою книгою.

Постійно виникало запитання – як ставитися до тих, хто носить ім’я Христа, але на деякі (або багато) питання дивиться інакше.

Як ставитися до католиків і православних?
Зрештою, до інших протестантів?

Питання дуже складне.
Але ось що я помітив.

Дехто каже, що всіх треба любити і приймати.
Але тут є 2 “але”.
Очевидно, що не всі, хто називаються християнами ними є. Оправдання через віру – це початок духовного життя. Не приналежність до певної спільноти чи культури. Не використання певної церковної лексики.
Друге – є дійсно важливі питання. Навіть на високому академічному рівні у католицизмі і православ’ї є речі, з якими я не можу погодитися. Це не малесенькі дрібнесенькі речі. Це великі серйозні речі.

Звісно, можна відкинути непогодження заради миру і дружби. Але підступ є в тому, що ми прагнемо прийняття і саме тому часто приймаємо інших. Я приймаю тих і тих – а вони у відповідь мене. Звісно, певне розумне місце це має. Але суть християнства трішки не в тому. Тут питання в тому, чи приймає мене Христос. Чи приймає моє життя, світогляд, віровчення, практику. Чи я просто тусуюся в християнстві – мене люблять і я люблю у відповідь, чи навпаки.

Поза всяким сумнівом у православ’ї і католицизмі є відроджені люди. Але є одна гігантська проблема – середній/типовий/пересічний католик/православний не вірить у євангеліє. Він ще готовий виконувати ті чи інші обряди, хрестити своїх дітей, купити і посвятити пасочку. Інколи більше, інколи значно більше. Але середній типовий католик/православний не вірить в Євангеліє. Це болісна правда. Тому річ навіть не у маріях, чистилищах, мощах, свічках чи іконах. Не у папі, не у політичному православ’ї.

Так, є хороші речі. Католицька і православна традиція цікаві по своєму. Є цікаві богослови, є цікаві праці, книги. Є віруючі священники – це факт. Це все має певне значення. Але саме Євангеліє робить церкву живою, а його відсутність – мертвою.

Недавно я мав розмову з одним місіонером. Він приїхав в Україну з іншої слов’янської країни-члена ЄС. Приїхав з дружиною і маленьким сином, щоб служити тут, в Україні. Ми трішки порозмовляли про католицизм. І завдяки йому я зрозумів – є червоні лінії, які я не можу перейти. Але я аж дуже наблизився, майже перейшов ці лінії.

Звісно, всюди є свої проблеми і недоліки. Але повнота у Христі. Віруюча людина має Слово Боже, має Вселенську Церкву, має Духа Святого. Не треба шукати повноту у Римі, Константинополі чи Москві. Сила в Бозі. Не у історії чи традиціях. Церква, якій як громаді 5 років це не щось слабше чи гірше, ніж церква, якій 50, 200 чи 500 років.

Нам треба бути дуже обережним. Ісус Христос – це не лише любов, а й істина. Істина, вчення, доктрина.

Звісно, завжди можна впасти в різні крайнощі, що ми і успішно робимо. Перетворити християнство на жонглювання доктринами. Вважати себе найправильнішими.

Але що з іншого боку?
Розмитість, нечіткість. У що я вірю не так і важливо, головне бути доброю людиною.
Є багато добрих людей. Є добрі буддисти, конфуціанці, адепти різних релігій і культів. Спасіння ж лише у Христі.

Є добрі люди, але істина – Христос. І це не просто великий соціальний клуб. “Ми віримо так, а ви вірите інакше, тому просто дружімо”.

Діалог і дружба мають своє місце.
Але лжевчення завдає серйозного удару по Церкві Христа. Ми не носії істини самі по собі, але з допомогою Святого Духа і Біблії можемо бути відкриті до неї і любити її.

Шукати треба не себе і не соціальних зв’язків. Можна затуситися в релігійне середовище і підтакувати мейнстрімам, підтримувати “генеральну лінію партії”. Тоді ти стаєш своїм і рідним системі, вона тебе любить і приймає. Але чи цього очікує Христос?

Сергій Чепара