З юдейської традиції, звідки пішло християнство, храм і храмове поклоніння займали центральне місце серед її вірян. Єрусалимський храм і його руїни – це сакральна споруда, яка відігравала і відіграє донині ключове місце серед юдеїв. Коли виникло християнство, воно не могло не перейматися цим храмовим поклонінням одночасно борючись з язичництвом і традиційним юдаїзмом. Історики стверджують, що протиборствуючи з язичництвом, християнство сприйняло багато «поганських» елементів. І як зазначає протопресвітер Олександр Шмеман з часом ця захопленість церквою поганською культурою збільшувалась: “Храмове благочестя, розвиток і ускладнення культу, шанування святих і їх мощей, починаючи з VI століття все більший інтерес з’являється до «матеріального» в релігії: до святих місць, предметів, реліквій – все це безпосередньо зводиться до язичницького впливу в Церкві». З‘являється релігійна масовість.

Cпілкуючись з самарянкою, яка була переконана як і більшість самарян, що Богу можна вклонятись лише в храмі на горі Гарізім, Христос відповідає жінці: “Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців”.

Христос повністю реформує світогляд храмового поклоніння Богові, який панував до цього.
“Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись” (Івана 4:24).

Христос створює Церкву – це найдорогоцінніший дар, даний людині Богом. Це Тіло, організм, в якому тече життя Христове. І цей організм твориться Святим Духом, як пише апостол Павло. «Бо як тіло одне, але має багато членів, і всі члени тіла, хоч їх і багато, становлять одне тіло, – так і Христос. Бо ми всі одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми напоєні одним Духом » (1 Кор 12: 12-13).

І храмовим поклонінням Христос обирає не культову споруду, а самих християн. Новий храм – це християни, зібрані в ім’я Христа, які звершують Євхаристію. І як зазначає Олександр Шмеман: “Основне ж благовістя християнства було про те, що відтепер своїм храмом Бог обрав саму людину, і вже не «в рукотворних храмах живе». – «Хіба не знаєте, що ваше тіло то храм що живе в них Дух?”.

Але з часом, починаючи з IV століття, християни почали визнаватись Римською імперією і розпочалось масове будівництво храмів. Те, що Христос зруйнував, тобто цю диференціацію на священне і профанне, яке жило в свідомості багатьох юдеїв і язичників, храм було знову повернуто як центральне місце поклоніння і згодом відбувся процес сакралізації храмів.

Але для людей релігійних, а не віруючих християн храм і донині займає генеральне (основне) місце в “духовному” житті.

Допоки храми і їх будівництво будуть центральним місцем в сучасній Церкві, а не спільнота й живі люди – не варто очікувати на духовний прогрес і єдність.

Зараз християнство дуже подібне до того, яке воно було в перші три століття, де храмів не було (в період пандемії). Перші християни збиралися по домівках, адже були гонимі. Якщо раніше ми йшли до священників і до храму, то зараз храми пусті й пантотці повинні зрозуміти, що Церкву складають в першу чергу люди, громада, спільнота, а вже потім – клір. І без спільноти немає повноцінної Церкви, так як і без Євхаристії немає повноцінного духовного життя. Ми залежимо один від одного!

Сергій Чекун,
православний християнин