У християнстві є різні розуміння що таке гріх і які наслідки він має.

Деякі роблять великий акцент саме на особистих гріхах. Тим не менше, Біблія навчає не лише про них.

Біблія говорить, що гріх Адама (зверніть увагу, саме Адама, як голови людського роду, а не Єви) мав серйозні наслідки для всього людства. Річ не лише в тому, що перших людей було вигнано з раю. Тут справи значно гірші.

Дехто каже, що кожна дитина народжується з такою ж природою, як і Адам і Єва (до гріхопадіння). Але що таке природа як така? Це сутність, тобто чим є предмет чи річ сам по собі. Коли ми говоримо про природу, ми говоримо про внутрішню якість.

Отже, людина була створена на образ і подобу Бога. Вона є подібна до Бога. Дехто справедливо каже, що вона має розум, волю та почуття, але я думаю, що річ не лише в тому. Власне, людина є вільною (до певної міри) як Бог (в абсолютній мірі). Людина може творити, планувати, любити, зрештою, ненавидіти.

Бог все це може, але він абсолютно добрий. Він – предобрий, тобто настільки добрий, наскільки це взагалі можливо. У Бозі нема ані гріха, ані зла. Тим не менше, Бог суддя справделивий, і він гнівається не лише на гріх (що правда), а й на грішника (про що більшість воліє мовчати, але це теж правда).

Отже, після гріхопадіння людина НЕ втратила цілком і повністю якості, які мала до гріхопадіння. Вона здатна любити, прощати, творити і т.д. Я кажу і про віруючих і про невіруючих. Невіруючі здатні любити інших. Часто вони люблять інших. Тому я не вірю у повну зіпсованість.

Але я і не вірю у повну незіпсованість.

У Біблії нема прямих чітких свідчень про це, але до непрямих я б відніс такі:
“Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?” Єремії 17:9

Дехто каже, що серце стало таким не в результаті народження після (у часі) гріхопадіння Адама, а в результаті здійснення низки гріхів. Що ж, до певної міри я погоджуюся – наші власні гріховні вибори псують наше серце, палять наше сумління і т.д. Але не тільки в цьому річ.

“Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!” Матвія 7:11.

Цей вірш подобаються всім – кальвіністам, які вірять у повну зіпсованість, і мені, який не вірять у повну зіпсованість. Тим не менше, я думаю, що він говорить про часткову зіпсованість.

Ісус каже “будучи злі”. І тут мова не просто про те, що людина робить злі вчинки, тому вона зла. Мова йде, що попри свою загальну зіпсованість, вона таки спроможна робити добрі вчинки. Її вчинки (принаймні, деякі) є добрі, і саме це є доказом, що вона принаймні частково добра. Будь-який маніяк чи убивця вміє любити. Адольф Гітлер (дуже погана людина) любив своїх собак. Можливо, він навіть щиро любив деяких німців чи т.зв. “арійців”, але це жодною мірою не перекреслює його участь у жахливому злочині XX столітті – масовому винищенні євреїв у Європі, та й не лише в цьому. Тим не менше, навіть Адольф Гітлер чи Йосип Сталін були створені на образ і подобу Божу. І вони теж мали зіпсовану гріхом природу.

“Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі.” 1 Івана 5:19.

Звісно, тут нема і пів слова про природу. Але звідки таке повальне бажання робити зло? Адже якщо на землі живе 8 000 000 000 людей, чому всі вони тою чи іншою мірою злі? Чому хоча б 8 000 не робили лише добрі діла? Чому весь світ цілком лежит у злі?

“як написано: Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного! Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми…” Римлянам 3:10-18.

Тут теж ні слова про якусь природу. Але чому гріхи такі масові? Чому всі і кожен обирають гріх? Мова тут не йде про те, що я пропоную звалити все на зіпсовану природу. Але буде розумно вважати, що це один з факторів. Якби Апостол Павло не робив такий великий наголос на грішність усіх, можна було би подумати – а чому взагалі всі люди регулярно обирають гріх? Чому це так масово? Чому людина робить за життя сотні, тисячі чи десятки тисяч гріхів? Зрештою, чому не знайдеться хоча б сотня людей, які з тих чи інших причин не обирали гріх взагалі? Моя відповідь така – тому що гріх це не лише вибір. Гріх це і частина людської природи – подобається нам це чи ні.

“І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно.” Буття 6:5

Чому-у-у?! Чому люди, які нібито народжуються з нормальною природою, все ж таки думають про зло? Чому не 50*50 чи хоча б 1*99? Ми знаємо, що Бог врятував Ноя і його сім’ю – всього 8 осіб, але і ті 8 теж були грішні. По суті, Ной був “відносним праведником”, він шукав Бога і тягнувся до Нього, але навіть він регулярно грішив.

“між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші” Ефесянам 2:3

Що ж, тут вже є слово “природа”. Ми з природи “діти гніву”, тобто не просто гніваємося бо вибираємо, а гніваємося, бо гнів – це частина нашої природи. Чи можна тоді сказати “я ту ні при чому, то все моя погана природа”? Ні, бо завжди є фактор вибору. Але все не зводиться до вибору.

Дехто вірить, що гріх Адама автоматично “зарахувався” всім людям, і немовля вже юридично винне перед Богом. Мовляв, як смерть Христа нам зараховується через віру (тисячу разів правда!) так і переступ Адама зараховується нам всім автоматично.

Дехто наводить такий вірш:
“Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили.” Римлянам 5:12.

Багато хто на заході, зокрема і Августин, і Ансельм Кентерберійський читали цей вірш як “в ньому всі згрішили”. Проте на сході домінувало читання “тому що всі згрішили”. Не пошкодить нагадати, що Августин був латиномовним Отцем, тоді ж як на Сході християни Новий Завіт читали в оригіналі, грецькою. “Тому що всі згрішили” читали блаженний Феодорит і святитель Фотій. “Людина народжується з виною” – писав Ансельм Кентерберійський, підтримуючи лінію Августина. Так само думали Дунс Скотт і Фома Аквінський.

Отже, дехто бачить у цьому вірші таку схему: всі люди вважаються грішні, бо згрішив один, всі люди помирають, тому що згрішив один.

Що ж, ми можемо погодитися з другим, але не з першим. Люди не несуть відповідальність за гріхи один одного. Але люди народжуються в смертних тілах саме через те, що і світі панує гріх (і смерть). Після гріхопадіння Адам став фізично смертний, він почав старіти і помирати, хоча прожив ще років 930. Чому ж людина не живе вічно фізично? Або хоча б років 900? З духовної точки зору саме через гріх Адама, а не через власні гріхи. Було б неправильно, навіть смішно думати, що людина фізично помирає через свої гріхи (або через свій перший особистий гріх).

Зв’язок понять гріх і смерть розкрито у цьому уривку:
“Гріх бо був у світі й до Закону, але гріх не ставиться в провину, коли немає Закону. Та смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Адама, який є образ майбутнього. Але не такий дар благодаті, як переступ. Бо коли за переступ одного померло багато, то тим більш благодать Божа й дар через благодать однієї Людини, Ісуса Христа, щедро спливли на багатьох. І дар не такий, як те, що сталось від одного, що згрішив; бо суд за один прогріх на осуд, а дар благодаті на виправдання від багатьох прогріхів. Бо коли за переступ одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, хто приймає рясноту благодаті й дар праведности, запанують у житті через одного Ісуса Христа. Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними.” Римлянам 5:12-19

Павло пише, що деякі гріхи в епоху “до Закону (Мойсея)” не ставилися у провину, але все ж таки були гріхами. Але смерть була завжди. Іншими словами, люди помирали всі і завжди після гріхопадіння Адама – бо смерть всіх людей це наслідок гріха Адама. Читаючи ” за переступ одного померло багато…” ми маємо розуміти “за переступ Адама помирали всі люди, яких було дуже багато”. Але чому помирали? Смерть як кара? Ні, але як наслідок. ” Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними ” (в. 19) – дехто бачить тут юридичну теорію “всі винні через одного”, але тут про інше. Люди стали грішниками не один раз всі, через “зарахування гріха всім”, а отримали фактор гріха, який посприяв їхнім гріхам, і як наслідок вони вині перед Богом. Через Ісуса Христа ми всі (хто віруємо) отримуємо оправдання і життя, а через Адама ми всі отримуємо засудження і смерть. Але отримуємо оправдання у Христі автоматично, через віру, а засудження через Адама поступово, в процесі життя. Адам дійсно спричинив засудження всіх, можна сказати, що Адам винен у всіх наших гріхах, але винен не у строго юридичному сенсі, а в загальнолюдському – його вибір спричинив загальну гріховністю людства.

Єзекиїля 18 заперечує відповідальність дітей за батьків:
“Що це вам, що ви складаєте приповістку на Ізраїлеву землю, говорячи: Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах! … Та душа, що грішить, вона помре. Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову, справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде.” Хоча мова тут взагалі про покарання у цьому житті, але у вічності це працює ще краще – як справедливий Бог може покарати людину вічним вогнем за гріх, який вона ніколи не робила? Зрештою, це мало б означати, що всі немовлята, що померли, негайно потрапляють у пекло, оскільки навіть не мали часу увірувати у Христа. Але Бог не карає нас за гріхи батьків (тут), і не карає нас за гріхи Адама (у вічності).

“Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!” Йова 14:4

А що ж Отці Східної Церкви?
(православний погляд можна читати тут)

Цікава думка прослідковується Феодорита Кіррського як представника антіохійської школи богослов’я та попередника Халкідонського собору. На думку Феодорита, Адам вже перебував під смертним вироком, народивши синів: Каїна, Авеля, Сифа і тому усе передавалося від того, хто був осуджений на смерть, їхні єства ставали смертними. Зрозуміло, що єство не може без їжі, пиття, одягу, житла, різних мистецтв. Необхідність усього перерахованого є наслідком пристрастей до непомірності, а та у свою чергу призводять до породження гріха.

Іншими словами, зіпсуття людської природи в тому, що людина не могла задовольнитися розумною кількістю матеріального, але прагнула все більше, хоча і насправді не потребувала. Сьогодні мільйони людей мають стільки грошей, що кожен з них може прогодувати тисячу бідних дітей, але не зупиняються на цьому, прагнуть більшого. Так само з сексуальними апетитами, бажанням слави та влади.

Саме тому апостол каже, що гріх як причина призвів до смертності, адже гріх та смертність поширилось на людський рід.  Аналогічне тлумачення можна зустріти у Івана Золотоуста з преподобним Максимом Сповідником. У коментуванні другого тексту стосовно первородного гріха «у гріху породила мене мати моя» (Пс.50,7), Феодорит стверджує, що Пророком (царем Давидом) звинувачений  не шлюб, а вчинене прабатьками беззаконня. Так як вони (Адам і Єва) піддалися тлінню, відповідно народили дітей, супроводжених пожаданням та страхом, задоволенням та скорботою, гнівом та заздрістю.

Василій Великий розумів зло в людині як “хворобу душі”. Людська природа, навчав він, це немов розбитий горщик. Хоча зараз є лише кавалки, проте відновити горщик можна, піддавши його вогню.

Коментуючи слова прор. Єзекіїля «Душа, що грішить, вона помре» (Єз 18. 20), свт. Григорій Ніський зазначає, що смерть душі настає тому, що «гріх є відчуження від Бога – істинної і єдиною Життя». Саме це і сталося, коли «первозданний» проявив непослух: «в той же день винесено над ним смертний вирок». І, хоча смерть тіла настала пізніше (через «багато сотень років після непослуху»), “не збрехав Бог, сказавши:« в день, в який ти скуштуєш від нього, смертю помреш »(Бут 2. 17)» (Greg. Nyss . Contr. Eun. II 13).

Ісус Христос, без сумніву, був безгрішним. Є низка теорій як та чому, на яких зараз ми не будемо зупинятися.

Дехто вважає, що слово “плоть” (грецьке “саркс”) це і є “зіпсована гріхом природа”. Але поспішати з такими висновками не можна.

“Бо тіло (саркс) Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло (саркс) Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.” (Івана 6:55-56)

“Бог в тілі (ен саркі) з’явився” (1 Тимофію 3:16)

Якщо Христос з’явився в плоті, та ще і пропонував плоть як поживу, то в ній точно нема чогось гріховного. Але ми говоримо саме про плоть (тіло) Христа.

Що випливає з вчення (з яким я не погоджуюся), що людина НЕ зіпсована гріхом Адама? По-перше, це недооцінює гріх – його вселенський масштаб і його гігантські наслідки. Ми нібито кажемо: Адам згрішив, але кожен з нас починає з нуля – тобто народжується таким же і був Адам при створенні. Чому ж тоді кожен з нас обирає гріх, як і обрав Адам? Чи ми геть у таких же умовах, але все ж таки всі вибираємо гріх? Всі всі всі вибираємо гріх? Хоча всі точно можемо не вибрати? Це дещо дивно. Ні, гріхопадіння було фатальним для всього людства у багатьох аспектах.

До речі, вчення про повну незіпсованість є частковим пелагіанством.
Пелагій навчав, що людина є добра і не потребує ласки Божої для спасіння. Августин впав в іншу крайність – Бог дає безумовну ласку, оскільки всі ми раби гріха і не можемо вірити чи робити будь-що добре… Правда є в тому, що загальна дія Святого Духа дає всім людям здатність робити добро, а не лише обраним/відродженим.

Незалежно від того, вірите Ви у повну незіпсованість, повну зіпсованість чи часткову зіпсованість, фактом є одне – Ісус Христос – Син Божий і Месія. Він помер за всі наші гріхи – Ваші і мої. Тільки вірою у Ісуса Христа Ви можете отримати прощення всіх гріхів і життя вічне, тільки у Ньому Одному є спасіння людини.