Перший Вселенський Собор проходив у 325 році в малоазійському місті Нікея. На ньому був затверджений Символ Віри.
Для чого потрібен Церкві Символ Віри? Невже для духовного життя мало таїнств, Євангелія, проповіді?
В перші віки свого існування християнство росло в еліністичному середовищі. Церква за цей час перейняла у суспільства багато античних культурних феноменів.
Символом у греків називалася переламана навпіл монета. Нею користувалися щоб розпізнавати своїх серед чужих.
Як зрозуміти без телефону, наприклад, що посланець, якому я маю передати кошти для свого колеги, то його довірена особа? Він пред’являв “документ” – частинку монети. Половинку прикладали до половинки і таким чином ідентифікували особистість.
Представники різних філософських течій також виробляли своє кредо (символ). За ним можна було розпізнати однодумців серед моря думок та інтелектуально-політичних течій.
В один короткий текст вкладалися основні філософські постулати тобто догмати, які вирізняли якусь одну філософську школу з-поміж інших. Догма то не обмеження свободи думки, а межі логічної думки.
Християни послуговувалися Символом Віри так само – щоб впізнавати своїх.
Церковні осередки були розсіяні по всій Римській імперії.
Кожен жив своїм життям, але всі вірували в одного Христа. Але як визначити, з ким є сенс розділяти євхаристичну вечерю, а з ким ні?
Прийшов на службу в Римі, наприклад, якийсь пілігрим з Антіохії. Він називає себе християнином, але вірить, що Ісус то був не Бог втілений, а якась еманація сущого.
У бажаючих прийняти участь в Літургії християни розпитували – а як ти віриш? Бо якщо людина вірує, що Христос то якийсь деміург, а не Бог, то який тоді для неї сенс у причасті?
Основним постулатом, тобто догматом християнської віри було твердження, що Христос – то Бог втілений. Він і ліг в основу різних церковних символів віри. Перед причастям люди сповідували Бога втіленого.
У перші віки історії Церкви було багато різних християнств, сповідань, вчителів, євангелій. Символи Віри здебільшого народжувалися у полеміці християн з іншими релігіями.
Кожна філософська система намагалася вмонтувати Христа у рамки своєї системи, картини світу. Християни захищали оригінальність свого вчення і формулювали свої догмати.
Христос не залишив після Себе точних інструкцій, як правильно вірувати в Нього. Люди самі займалися догматичною творчістю. Один з перших подібних символів віри міститься в посланні апостола Павла до Тимофія:
“Змагайся добрим подвигом вiри, тримайся вiчного життя, до якого ти і покликаний, i сповiдував добре сповiдання перед багатьма свiдками. Заповідаю тобі перед Богом, що все животворить, i перед Христом Iсусом, Який засвiдчив перед Понтiєм Пилатом добре сповідання, дотримуватися заповiдi чисто i бездоганно, навiть до явлення Господа нашого Iсуса Христа, яке у свiй час вiдкриє блаженний i єдиний сильний Цар царюючих i
Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя i живе у неприступному свiтлi, Якого нiхто з людей не бачив i бачити не може. Йому честь i держава вiчна! Амiнь.” (1Тим 6,15).
Подібних визначень віри в середовищі древніх християн було багато. В них містилася квінтесенція основ християнського світогляду.
На I Вселенському Соборі був обраний один із них. Його автором був єпископ-інтелектуал св. Григорий Неокесарійський.
Він був затверджений Костянтином Великим для всіх християн імперії як офіційний державний документ.
Відтепер те сповідання, яке приймав імператор, ставало загальнообов’язковим для усіх підлеглих.
Нехристияни у Візантії були позбавлені більшості громадянських прав та свобод. Християни, які не дотримувалися віри імператора, автоматично рахувалися єретиками і прирівнювалися до язичників.
Ті християни, які дотримувалися Нікейського Символу Віри дістали назву ортодоксів, або православних.
Коли панувала династія, яка приймала інший Символ Віри, то православні підлягали репресіям, за те, що трималися “ворожого” Символу Віри. І навпаки, коли до влади приходили імператори під знаменем боротьби за православ’я, переслілувалися християни з іншими поглядами і ставали державними злочинцями – єретиками.
Таких релігійно-політичних переворотів у державі було багато – аріанство, несторіанство, монофізитство, монофелітство, іконоборство. Майже всі вони, створювали свої Символи Віри.
Але жоден з них не прижився в церковній свідомості, хоч і жорстко насаджувався владою. Практично всі богословсько-політичні доктрини розсипалися разом із згасанням династій, які їх породжували. Вочевидь це тому, що вони не мали підгрунтя в реальному життєвому досвіді людей.
Попри всі історичні катаклізми, які роздирали Візантію, вижив Символ Віри ортодоксів. Він пройшов випробування в полеміці з елінізмом, вижив у візантійському імперському тоталітаризмі, пережив багато епох та історичних періодів і дійшов і до наших днів цілим та неушкодженим. Його формулювання приймають найрізноманітніші, часом навіть ворожі між собою християнські деномінації.
З фб-сторінки автора
two three dots 