Бути батьком – Павло Сільковський

May be an image of 3 people, including Павло Сільковський, child, people standing and outdoors

Під час однієї розмови з дітьми розказував про те, що у їхньому віці ми з братами вже мали свої зароблені гроші. І могли їх витрачати на власний розсуд. І це класно, коли ти не клянчиш у батьків кілька гривень, а береш зі свого гаманця. І що ти знаєш ціну кожної гривні. Діти поцікавилися, а як же ми заробляли в дитинстві? І я відповів, що рвали, сушили і здавали в аптеки липу і горобину. Ми збирали, мили і здавали в пункти прийому скляну тару, макулатуру тощо.О, в мене є ідея, – відповів один із синів. Навколо нас є багато скла. Я теж буду його збирати і здавати.

А щоб тобі було цікавіше, – сказав я, – я буду доплачувати тобі рівно стільки, скільки ти заробиш від здачі склотари. Таким чином, твій заробіток зросте.
На тому і погодились. Я сам був здивований, але вже за короткий час мої діти здалеку бачили, скільки буде коштувати яка пляшка. Розуміли, яку брати вигідно, а яку не дуже, яка має бути з кришкою, а яка без. Бізнес пішов. Округа навколо була повністю вичищена від скла, включаючи склобій. Навіть коли вони поїхали на канікули до дідуся з бабусею, забирати їх потрібно було звідти з великою кількістю назбираного скла.


І все було дуже добре. На дворі, правда, інтер‘єр трохи псували ящики з порожніми пляшками. Але це компенсувалося тим, що тепер дітей менше цікавив телефон з інтернетом. І ми з дружиною були задоволені.
Вона час від часу вантажила наповнені ящики в машину і вони разом відвозили їх в пункт здачі. А вже вечором показували мені зароблені гроші і отримували ще таку ж кількість як бонус за свою працю. І все було прекрасно.

До одного моменту.
Приїжджаю якось надвечір після роботи додому, а мене на порозі уже чекає синок.

Тату! – починає він бадьоро. Там, на сусідній вулиці люди виставили за хату два повних пакети з пляшками. Чи не могли б ми піти разом і забрати їх додому? Бо я сам їх подужати не зможу.

А, де вони взялися на мою голову, ці пляшки?
Говорю це подумки, бо як можна сказати таке вголос?

З одного боку, як я можу піти і нести практично зі смітника ці торби зі склом? Соромно, хочеться якусь відмовку придумати. З іншого – тоді я дискредитую ідею заробітку в очах дитини. Він знову сяде на диван з телефоном і я буду ломати голову, як це виправити.

Коротка заминка, рій думок в голові. Уява малює, як сусіди через вікно або відеонагляд спостерігають і сміються з доктора, що прийшов до них на смітник по пляшки. І поряд син, який стоїть, довірливо дивиться в очі і не розуміє, чому таке просте прохання не отримує швидкої реакції від батька.

Сідай в машину, – скеровую трагічним голосом. Показуй, куди їхати!

Під‘їжджаємо, пакуємо в багажник мішки з пляшками з-під пива і, немов крадій, намагаюся чимшвидше звідти втекти. Приїжджаю додому, вивантажую тару. Ззаду підходить син, обнімає мене і: «Дякую, тату, за допомогу! Без Вас мені зробити це було б набагато важче». Я обертаюся, а він дивиться пильно в очі і посміхається.
Стати героєм для своєї дитини не обов‘язково через трюки на турнику чи відпочинок за кордоном. Два пакети з порожніми пляшками, участь в його захопленнях, допомога і підтримка. Навіть, якщо потрібно переступити через свій статус. Бути батьком…

З фб-сторінки лікаря Павла Сільковського

One thought on “Бути батьком – Павло Сільковський

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s