Хочу поділитися з Вам думками про запізнення. І не в стилі “Запізнення це погано, ай-ай-ай, не запізнютеся” :)

Раніше, років 5-10-15 тому я був дуже пунктуальним. Уявіть собі, я запізнювався у школу вкрай рідко, майже ніколи, і завжди з поважної причини. Наприклад, у дитинстві я погано спав, кричав уві сні, тому ми з мамою пішли до священника, щоб той промовив наді мною молитву. Тоді я запізнився до школи – був у храмі.

Потім я був студентом і не запізнювався на пари. Не запізнювався на зустрічі чи на потяг. Один раз запізнився на потяг, бо той приїхав і поїхав на 1 хв раніше :)

Потім я одружився. Через деякий час наша сім’я купила автівку. І я став запізнюватися! З одного боку, стало більше обов’язків (сімейне життя), з іншого, я думав, що доїхати кудись можна так швидко, як їде машина, але пробки-пробки-пробки… :(

А тепер ближче до суті. Я викладаю онлайн мови – українську і російську. Переважно це українська мова для іноземців або дітей діаспори. Так от, перші 2-3 роки я починав урок хвилина в хвилину. Але потім я взяв за звичку починати на 2-3 а то й 5-10 хвилин пізніше. Я просто писав студенту: “Can we start in 5 min, pls”?

Це увійшло у звичку. Я почав помічати, що серйозних причин не почати урок вчасно нема. Просто мені дуже хочеться зробити якусь маленьку справу ще до уроку, а вона триває довше, ніж я думав. Перекусити, дочитати статтю, щось інше. Насправді у 95% ситуація я точно міг це почати раніше \ перервати \ не починати взагалі. Тобто питання організації це питання пріоритетів і поваги до іншої людини. Я думав “Клієнт зачекає”. Але це була неповага насправді. Я вважав, що мої інтереси важливіші за його. Тобто Я (з великої букви) важливіший, ніж інші. Я.

Подібним чином це працює для людей, які запізнюються на 10, 20 хвилин а та й на всю годину. На поверхні погана організація, але глибше – неповага до часу іншої людини.

Служіння на 11.00? То й що?! Я прийду пізніше. У мене справи! Але я помітив, що люди на потяг запізнюються вкрай рідко. Це дуже чітко говорить, що запізнення це проблема цінностей, а не тайм-менеджменту. Якщо людина встигає на потяг, вона встигне всюди. Якщо захоче.

Якщо людина не вийшла вчасно вдома – 95%, що вона не дуже хотіла вийти вчасно. Вона зробила вибір – встати пізніша та/або вийти пізніше. Звісно, є різні випадки. Щось трапилося непередбачуване. Якщо є маленькі діти – таке буває частіше. Але багато речей і обставин можна і треба контролювати.

Можна все спихувати на обставини, а можна чесно сказати собі – річ не в обставинах, а в мені. Змінитися треба мені.

У мене є друг підприємець. Кілька років тому він брав на роботу різних людей. І майже всі вони постійно запізнювалися. “Маршрутки не було” – казали його працівники. І він це толерував. Коли він найняв одного хлопця, той не спізнювався ніколи, – мій друг підприємець почав здогадуватися, що річ не у маршрутках.

Повага до часу один одного – це повага один до одного. Спізнення це неповага. Це не просто погана організація часу.

Ще раз кажу – обставини бувають різні. Застряг у ліфті, зламав ногу, покусав собака, зламалася машина. Але трапляється це відносно рідко. Натомість в інших випадках ми просто покриваємо свій гріх.